Відгук
на автореферат дисертації Вільчинського Олександра Казимировича «Преса Тернопільщини 1985–1991 років: структурно-змістовий аспект» на здобуття наукового ступеня кандидата наук із соціальних комунікацій за спеціальністю 27.00.04 – теорія та історія журналістики (Київ, 2012, 16 с.)
Преса періоду перебудови унікальне явище, яке непомітно для нас перейшло з розряду сучасності в розряд історії. Однією з головних засад перебудови була проголошена М. Горбачовим гласність. Ті нетривалі з погляду земної цивілізації сім років справили революційний вплив на журналістику і на багато років визначили напрямок її трансформацій. Хоча б з цієї причини наука про журналістику повинна вивчати цей період, пильно, старанно й глибоко. До цієї праці на прикладі свого рідного регіону –– Тернопільщини –– узявся Олександр Вільчинський. Наукова новизна теми й самого дослідження полягає в тому, що в нашій науці вперше здійснене осмислення структурно-змістових та мовних процесів у журналістиці цього періоду.
Безперечною заслугою автора є те, що він побачив внутрішню динаміку окресленого періоду. Це був час, коли кожний тиждень, якщо не день, приносив щось нове, розкривав істини, заховані на сім замків від народу, щоб він не здогадався про те, що він раб і не повстав на боротьбу за свою волю. О. Вільчинський показав, як тематичні зрушення привели до зовнішніх трансформацій, під якими автор розуміє звільнення преси від диктатури комуністичної партії. А ці обставини в свою чергу спричинили внутрішні трансформації преси, що виразилося в організації нових незалежних видань.
Преса завжди приймає форму і забарвлення тієї соціально-політичної структури, у рамках якої вона функціонує. Цю істину, проголошену в знаменитій праці «Чотири теорії преси», О. Вільчинський підтвердив, розглядаючи журналістику як вагомий складник політичної системи в цілому. Він переконливо довів, що без преси перебудова й демократизація суспільного життя взагалі були б неможливі. Тільки загальний суспільний діалог, який забезпечувала преса, висвітлення історичних злочинів та сучасних зловживань комуністичної партії, гарантували просування суспільства вперед по шляху перетворень.
Глибоко змістовні спостереження О. Вільчинського над еволюцією газетних жанрів, зокрема над динамікою співвідношення інформаційного та аналітичного й художньо-публіцистичного дискурсів. Природним чином у цей час відбувся розворот від інформаційної до публіцистичної репрезентації життя в часописах. Уперше в нашій науці О. Вільчинський торкнувся еволюції, функціональної й змістової, жанру фейлетону, яка пояснюється ним усуванням цензури й можливістю без підтексту говорити в журналістиці про болючі суспільні явища. Це був час трансформації газетної стилістики, яка охопила заголовкові комплекси, лексику та синтаксис журналістських повідомлень.
Завершають дисертаційну роботу істотні висновки, які акумулюють зміст дослідження.
Для обговорення на захисті можна запропонувати такі теми.
Процеси, які так добре описав автор, здійснювалися самі по собі чи їх здійснювали конкретні особи, журналісти? Але категорія творчої індивідуальності журналіста відсутня в праці О. Вільчинського. Нам здається, що цілком даремно. Якби він згадав ключові постаті (є ж не тільки ключові слова), ключові твори (а вони, безперечно, були), то робота від цього б виграла.
Автор часто наголошує, що його праця присвячена вивченню західноукраїнської журналістики (с. 5 і далі). Нам здається, що такі наголошування повинні тягнути за собою визначення специфіки описуваного явища, але це неможливо зробити поза загальноукраїнською парадигмою. Виокремлення Західної України для окремого розгляду виправдане тоді, коли цей регіон належав іншим державам: Австрії, Австро-Угорщині, Польщі. Коли ж він став частиною України, то важливо й говорити про нього в аспекті характеристик української, а не західноукраїнської преси.
Концепція автора все ж таки говорити про істотність західноукраїнського регіону передбачала назвати найголовніших дослідників західноукраїнської преси. Тут не можна було обійтися без посилань на праці С. А. Костя, тимчасом його прізвище відсутнє в авторефераті.
Зате до дослідників регіону зарахований якийсь Ц. Войцех (с. 1). Якщо я правильно зрозумів, то йдеться про дослідження Войцеха Цісака «Трансформація преси в Україні та Польщі в контексті суспільних змін (1989–1999)» (К.: Центр вільної преси, 2000.–– 218 с.). У цього автора Войцех –– ім’я, а Цісак –– прізвище. Отже, подати його в списку дослідників слід було так: В. Цісак.
Автор незручно висловився, коли відзначив: «для 1990–1991 років характерні всі три перетворювальні етапи» (с. 7). Етапом є час між двома точками відліку. У даному ж випадку мова може йти тільки про «перетворювальні процеси».
У параграфі «Формальна організація різножанрових газетних текстів» (с. 8) йдеться здебільшого саме про змістово-семантичні явища, як і належить за змістом дисертації. Жанр не є формою творів чи текстів, а змістово-формальною єдністю. Дещо несподівано випливає в цьому параграфі тема заголовків, яку навряд чи можна втиснути в парадигму жанрової проблематики.
У цілому ж варто відзначити високий теоретико-методологічний рівень дослідження. Воно є цінним внеском в українську науку про журналістику, уперше висвітлило структурно-змістові та мовні трансформації преси Тернопільщини 1985–1991 років. Це дозволяє говорити про те, що Олександр Казимирович Вільчинський створив актуальну, потрібну працю, яка є вагомим внеском у науку, а відтак її автор заслуговує на надання йому наукового ступеня кандидата наук із соціальних комунікацій за спеціальністю 27.00.04 –– теорія та історія журналістики.
2 жовтня 2012 р.
І. Л. Михайлин,
доктор філологічних наук професор,
кафедри журналістики Харківського
національного університету імені В. Н. Каразіна.