П’ятий Харків у журналістиці пізнього Юрія Шевельова: феноменологічна та імперативна репрезентації

13.04.2012, Переглядів: 1 803

Юрій Шевельов любив своє рідне місто Харків. У своїй літературній критиці він охоче писав про харківських письменників і митців, розкриваючи їхнє всесвітньо-історичне значення. У цьому головний зміст статей: «Душа убога рано встала» (Василь Мова)», «Хвильовий без політики», «Літ Ікара (Памфлети Миколи Хвильового)», «Шоста симфонія Миколи Куліша», «Друге народження „Народного Малахія”», «Колір нестримних палахкотінь („Вертеп” Аркадія Любченка)», «Лесь Курбас і Харків», «Пролегомени до вивчення мови та стилю Г. Сковороди». Читати далі…


Журнал «Рідний край» як національно-історичне явище

13.04.2012, Переглядів: 4 057

Степаненко Н. С. Часопис «Рідний край :

духовні обшири українства / Ніна Степаненко. –

Полтава: ПП Шевченко Р. В., 2011. – 190 с.

Серед нечисленних досліджень з історії української журналістики, які виходять окремими виданнями, праця Н. С. Степаненко відзначається особливо щільною припасованістю до емпіричного матеріалу. Настільки щільною, що спонукає згадати доброї пам’яті позитивізм як науковий метод, що його смисл полягав у точному й детальному описі предметів дослідження й певному ігноруванні загальнотеоретичного, філософського знання. Читати далі…


Студентка п’ятого курсу спеціальності «Журналістика» Катерина Молчанова виграла конкурс на посаду головного редактора

29.03.2012, Переглядів: 751

Студентка п’ятого курсу спеціальності «Журналістика» –– магістр Катерина Молчанова виграла конкурс на посаду головного редактора щойно створеної молодіжної газети в м. Кривому Розі. Оскільки посади редактора в штатному розкладі ще немає, то вона буде оформлена на роботу як спеціаліст другої категорії організаційного відділу Тернівської районної ради (м. Кривий Ріг). Назва газети ще не затверджена. Кафедра журналістики вітає Катерину з професійною перемогою.


Кафедра журналістики висловлює щире співчуття професору Наталії Миколаївні Сидоренко

29.03.2012, Переглядів: 855

Кафедра журналістики Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна висловлює щире співчуття завідувачеві кафедри журналістики Інституту журналістики Київського національного університету імені Т. Шевченка професору Наталії Миколаївні Сидоренко з приводу смерті її батька –– видатного українського письменника й публіциста Миколи Шудрі. Сумуємо над втратою разом з усією Україною.

 

Любов Хавкіна, Ігор Михайлин, Світлана Ломакович,

Тетяна Казакова, Максим Балаклицький, Оксана Лаврик,

Юлія Снурнікова, інші члени кафедри


Інформаційна війна в літературній критиці журналу «Пролітфронт»: об’єкти і прийоми

23.03.2012, Переглядів: 1 294

УДК 070.15 (477) «1930»:82–92

І. Л. Михайлин

м. Харків

 Літературна критика журналу «Пролітфронт» (1930, №№ 1–8), який видавала однойменна літературна організація, створена групою М. Хвильового, вела інформаційну війну проти ВУСППу і футуристів. Використовувалися як прийоми звинувачення у відсутності в творі певної інформації, домислюванні її, приписуванні авторові висловлювань героя, засудженні загальнолюдської оптики його зображення. Критика розумілася не як вторинний, а як первинний текст, який мусить програмувати розвиток літератури.

Ключові слова: журнал «Пролітфронт», літературна критика, інформаційна війна. Читати далі…


ЧОРНОБИЛЬНИЙ МОТИВ У ПУБЛІЦИСТИЦІ ПІЗНЬОГО ОЛЕСЯ ГОНЧАРА

23.03.2012, Переглядів: 1 407

УДК 007 : 659.3.821.161,2–92 Гончар. 09

І. Л. Михайлин

доктор філологічних наук, професор

Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна

 

 

Бути публіцистом – це традиція для українського письменника. Видатні українські публіцисти – це І. Франко, Леся Українка, В. Винниченко й С. Петлюра, С. Єфремов і М. Грушевський, М. Хвильовий та І. Багряний, О. Довженко й М. Рильський, а в ближчому до нас часі – С. Плачинда, В. Яворівський, Д. Павличко, В. Базилевський, О. Забужко, Ю. Андрухович і С. Жадан. Місце О. Гончара в українській публіцистиці ХХ століття особливе.

Своїм талантом, творчістю він завоював собі право говорити правду. Але коли цим правом скористався, то вона виявилася такою гіркою, що від неї закрутило в носі в багатьох можновладців. В. Портников, який присвятив авторові «Собору» глибоку авторську колонку, відзначив, що О. Гончар, попри всі свої заслуги перед владою, був предметом ненависті партноменклатури. Він був потрібен їй як річ, як прапор, який вона використовувала в певних ситуаціях (наприклад, у рухові прихильників миру). Цікаво те, що письменник це, як свідчать «Щоденники», розумів – від самого початку; «і прожив чесно, без ілюзій, але з інфарктами» [4, 394]. Читати далі…