Наша випускниця — співавтор першого українського посібника з церковного піару

28.12.2012, Переглядів: 1 065


Олена Кулигіна є співаторкою практичного посібника для представників релігійних організацій, а надто — для співробітників церковних прес-служб (Церква і медіа. Сім кроків до порозуміння / Бабинська С., Завадська Ю., Карапінка М., Кулигіна О. — Вид-во “Ездра”, 2012. — 240 с.). Авторки належать до трьох різних конфесій, у своєму молодому віці мають кількарічний досвід роботи з церковними та світськими ЗМІ. Окрім дружби, їх об’єднує праця в Релігійно-інформаційній службі України (РІСУ), чий портал є основним медійним джерелом про релігійне життя нашої батьківщини, а також багатократно й для різних аудиторій проведені семінари про взаємодію церков і мас-медіа.

Книжку чітко й оригінально структуровано. У вступній частині коротенькі напуття читачеві, де прагнули обґрунтувати актуальність видання, залишили представники різних сторін релігійної комунікації України: Тарас Антошевський — директор РІСУ, Владислав Головін — журналіст світських і церковних медіа, Микола Мишовський — римсько-католицький священик і редактор журналу “CREDO”, Олександр Доброєр — директор Європейського інституту соціальних комунікацій.

Основний зміст складається із двох розділів. Перший побудовано на схемі комунікації Гарольда Ласвелла, накладеній “на контекст і обставини діяльності Церков в Україні. Почуваємося першопрохідцями, бо саме такого формату досі не зустрічали” — заявляють авторки (с. 2).

У посібнику цю схему дзеркально обернено: на думку журналісток, комунікант має спочатку визначитися з цільовою аудиторією, дібрати для її охоплення відповідний медіаканал, допасувати своє повідомлення до особливостей сприйняття бажаною аудиторією, що, звісно, вимагатиме відповідної підготовки самого речника. У такій послідовності й викладено практичні рекомендації читачам.

У другому розділі йдеться про функціювання церковної прес-служби та основи кризового менеджменту в релігійних організаціях.

Ці два розділи об’єднано витівкою: їх названо відповідно “Хліби” та “Риба”, що має вказувати на чудесне примноження їжі Ісусом у пустелі, коли Він одним кошиком простих харчів нагодував п’ять тисяч осіб. Авторки не переоцінюють важливості своїх рекомендацій та медійних засобів у духовному житті: “Не варто думати, що вдалі комунікації забезпечать Церквам успіх в усіх справах. Ми говоримо про інструменти (звичайні людські інструменти) і як, на нашу думку, їх використовувати правильно. Успіх усього діла — в руках Божих. Господь помножив хліби і рибу, але для цього апостоли мали їх здобути” (с. 2-3). Ненав’язливість укупі з компетентністю, дохідливою мовою й добрим гумором становить привабу цього посібника.

Видання, на відміну від попередніх книжок з релігійної комунікації, випущених 2012 року в Україні [1, 2], гарно відредаговане й майже бездоганне з мовного боку. Текст стилізовано під електронний формат: немає абзацних відступів, натомість дворядкові пропуски після абзаців виразно відокремлюють текстові блоки. Найбільша забава під час читання — дотепні малюночки Світлани Бабинської (доброзичливе виконання не дозволяє назвати їх карикатурами, хоча за стилем саме ними вони й є) священнослужителів трьох гілок християнства, які мають позначати стереотипні образи таких осіб.

Авторки переважно використовують матеріал римсько- та греко-католицизму — як у теоретичній частині на початку, так і в численних прикладах, однак православним і протестантським церквами теж приділено достатньо уваги.

Журналістки намагаються реабілітувати світську медійну спільноту в очах церковної громадськості й зорієнтувати її на співпрацю з медіа та використання інформаційних засобів для здійснення місії Церкви. Прагнуть здолати надмірну закритість і окремішність церковної громадськості, коли остання спирається на надміру узагальнені тези про “бездуховних і продажних” журналістів, які, мовляв, “усе одно ніколи не напишуть правду (читай: суцільну хвалу) про нашу конфесію”. Авторитетності їх словам додає щасливе поєднання “інсайдерського” церковного досвіду із журналістським фахом. Вони хочуть діалогу цих суперечливих сфер людського буття без утрати специфіки жодної з них:

“Образ Церкви, який творять ЗМІ, змінний, залежить від багатьох факторів (трендів, наголосу, каналу). Вам може видаватися, що він дещо спотворений і не зовсім відповідає дійсності. Це нормально, адже ви бачите організацію зсередини і маєте набагато більше інформації, аніж будь-який журналіст. Проте ваш образ у ЗМІ — це саме те, що побачили журналісти, просіявши свої дані через своє сито, намагаючись бути об’єктивними та діяти за принципами чесної журналістики. І саме цей образ бачать глядачі — іншого немає. Ніхто не бачитиме вас так, як ви себе бачите самі. Образ у ЗМІ — ваша точка відліку, одне з мірил ефективності ваших комунікацій. І саме від неї вам варто відштовхуватися, будуючи стратегію і тактику комунікацій” (с. 23).

Вони пропонують Церкві взяти до уваги інші акценти: відкритість, чесність, комунікативність, здатність до самокритики, уміння визнавати й виправляти помилки.  Суспільство в цілому не хоче зарозумілого монологу клерикалів ex cathedra. Обстоює своє право бути почутим церковною ієрархією та перевіряти факти: “…люди чекають від Церкви… зрозумілих відповідей на важкі питання” (с. 88).

Відтак, немає конфлікту між доброю журналістикою та євангельською гомілією (бесідою). І те, й інше об’єднано гуманістичною сутністю публічного діалогу.

Книжку насичено яскравими й дотепними прикладами — калорійною поживою для думок. Деякі ідеї я вже налаштований утілювати в своїй діяльності журналіста-практика.

Максим Балаклицький,

доцент кафедри журналістики

***

Література

1. Филипчук С. Релігія і Церква в ЗМІ : Практикум. Навчально-методичний посібник / С. Филипчук. — Рівне : ПП ДМ, 2012. — 136 с. Моя рецензія на це видання: Балаклицький М. Новий посібник з церковної комунікації України / М. Балаклицький // Гуманитарные научные исследования. – Декабрь, 2012 [Электронный ресурс] — Режим доступа : http://human.snauka.ru/?p=2127.

2. Почепцов Г. Контроль над розумом / Г.Почепцов. — К. : НаУКМА, 2012. — 350 с.





Друк цієї статті Друк цієї статті