Напередодні Нового, 2015 року, надійшла радісна звістка: 25 грудня 2014 року Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду винесла постанову про задоволення позову Ростислава Небельського щодо визнання незаконним рішення Харківської міської ради від 25 вересня 2013 року «Щодо меморіальної дошки Шевельову» і винесеного на підставі цієї ухвали розпорядження Харківського міського голови. Юрій Шевельов, який мріяв про новий Харків, переміг стару харківську владу. Він знову повернеться на свою батьківщину. Його меморіальна дошка буде відновлена.
Історія встановлення меморіальної дошки
Ця історія розпочалася в лютому 2011 року, коли до Харкова приїхала Оксана Забужко і в Харківській обласній філармонії презентувала свою книжку листування з Юрієм Шевельовим. На презентацію зайшовся харківський бомонд. У властивому для себе стилі (усе пізнається в порівнянні) Оксана Забужко сказала: «Харків дав Україні й світові у трьох століттях своєї культурної історії трьох сумірних видатних людей: у ХVІІІ столітті — Григорія Сковороду, у ХІХ — Олександра Потебню, а в ХХ — Юрія Шевельова».
Ці слова приголомшили аудиторію. Звичайно, у колах філологів про Юрія Шевельова знали, вивчали його творчість, використовували його ідеї. Але для ширшого громадянства заява Оксани Забужко прозвучала як одкровення, об?явлення.
Вікторія Склярова, координатор краєзнавчих програм громадського об?єднання «Поступ», професійно взялася за справу. Як ведуча провела кілька передач на радіостанції «Нова хвиля», на яких науковці розповіли харків?янам про свого видатного земляка. Потім зібрала круглий стіл у програмі «Майдан Свободи». Ця передача в запису зо два десятки разів була показана в харківському телеефірі.
Була скликана ініціативна група, до якої увійшли Сергій Вакуленко, Євген Ходун, Ігор Оржицький, Вікторія Склярова, Катерина Каруник, Олена Рибка, Анатолій Троян, Владислав Проненко, Ігор Михайлин, Михайло Красиков, Кость Черемський, Ігор Сокорчук. Було доручено Українському клубові Слобідчини видати вибрану публіцистику Юрія Шевельова та провести низку публічних заходів з популяризації його ідей, Харківському історико-філологічному товариству скласти обґрунтування, а Фондові національно-культурних ініціатив імені Гната Хоткевича подати відповідні документи до топонімічної комісії Харківської міської ради на дозвіл встановити меморіальну дошку Юрію Шевельову на фасаді буднику по вулиці Сумській, 17, де він мешкав у Харкові.
На підставі такого клопотання та рекомендації Міської комісії з питань топоніміки та охорони історико-культурного середовища стосовно встановлення меморіальної дошки Юрію Шевельову 6 липня 2011 року Харківський міський голова Геннадій Кернес видав розпорядження № 2928 «Про встановлення меморіальної дошки».
Розпочалася робота.
Невдовзі у Клубі письменників харків?янам була презентована книжка Юрія Шевельова «Триптих про призначення України» (2012), яку склали програмові твори: «Москва. Маросєйка», «Над озером. Баварія» та «Четвертий Харків».
Коштів на виготовлення і встановлення дошки ініціативна група не мала. Тож був розпочатий збір добровільних пожертв серед харків?ян. Перший внесок у 20 грн. зробила літня жінка під час мовного майдану. Понад півтори тисячу гривень назбирали члени Харківського історико-філологічного товариства. Здавали гроші студенти, активісти, члени громадських організацій. У березні 2013 року Сергій Жадан за участю гурту «Ойра» та молодих поетів провів благодійний «Концерт для Шереха», під час якого так само була зібрана значна сума.
Витрачалися кошти поступово, так як і збиралися. Ескіз дошки створив нині вже світлої пам?яті маляр Валерій Бондар. За її виготовлення взявся скульптор Олександр Демченко. Були виконані передбачені розпорядженням № 2928 узгодження та роботи. Український Харків готувався до урочистого відкриття дошки.
Раптом поповзли непевні чутки про те, що місцева влада має намір не допустити до встановлення дошки. Незважаючи на них, дошка була встановлена у призначеному місці й відкрита 3 вересня 2013 року й 5 вересня урочисто освячена. На заходах виступали організатори справи: Кость Черемський, Вікторія Склярова, священик о. Віктор Маринчак, письменники, науковці: Ігор Михайлин, Волидимир Калашник, Анатолій Нелюба, Валентина Овод, Сергій Жадан, депутати обласної ради Іван Варченко, Олег Яцина. Після відкриття була проведена пішохідна екскурсія містом по шевельовських місцях. Її учасники відвідали подвір?я будинку Юрія Шевельова, побували в приміщенні, де розташовувалася Третя харківська гімназія, у якій він навчався. Екскурсію підготувала й провела Вікторія Склярова, а присутні доповнювали її розповідь власними спогадами, демонструючи рідкісні світлини.
Історія зруйнування меморіальної дошки
А в цей час у соціальній мережі Twitter на особистій сторінці Михайла Добкіна, який на той час очолював Харківську обласну державну адміністрацію, з?явився такий запис про цю подію (подаємо в оригіналі і без змін): «Мерзавцы фашистские своему фашистскому мерзавцу доску прибили.Впопыхах и в темноте,как и подобает предателю». 13 вересня Антифашистський комітет Харківщини, який до того не був відомий харків?янам жодною справою, звернувся до Харківського міського голови з вимогою скасувати дозвіл на встановлення дошки. Посилалися «антифашисти» на почуття ветеранів війни. Уже на сесії міськради виплив і протест мешканців будинку, які не бажали, мовляв, вшанування пам?яті «пособника фашистов».
Думка решти харків?ян до уваги не бралася. Харківські «антифашисти» захотіли приватизувати пам?ять громадян і далі навчати магаполіс, як і що йому пам?ятати.
Двадцять днів дошка прикрашала Харків, до неї підходили харків?яни та гості міста, фотографувалися на її тлі. Дошка мала привабливий естетичний вигляд.
За регламентом для заборони дошки своє рішення спочатку мала скасувати Топонімічна комісія. Незважаючи на те, що вона не зібрала кворуму, її рішення все ж з?явилося й послужило формальною підставою для винесення питання про дошку Ю. Шевельова на сесію міськради, яка скликалася 25 вересня 2013 року.
Напередодні сесії до депутатів міської ради і особисто до Харківського міського голови надійшли численні звернення громадян, які просили не чіпати встановлену дошку й знати це питання з порядку денного. Звернення до депутатів подало Харківське історико-філологічне товариство, а я, як голова цього Товариства, почесним членом якого є Юрій Шевельов, звернувся з особистим листом до Г. А. Кернеса. Листи надійшли від світлої пам?яті Євгена Сверстюка, Оксани Забужко, від багатьох видатних осіб з громадських організацій діаспори. Усі в один голос запевняли, що Юрій Шевельов гідний увічнення в Харкові, а перевірку на колабораціонізм він пройшов ще тоді, коли отримав громадянство США.
Обговорення питання про дошку Ю. Шевельова очікував весь Харків. Воно стояло в порядку денному під номером п?ять. У його розгляді нібито була дотримана паритетність у виступах сторін. Насправді її не було. Захисники Ю. Шевельова мали значно менше часу на виклад своєї позиції, ніж його противники. При голосуванні питання переважною більшістю голосів Харківському міському голові було рекомендовано скасувати своє рішення про дозвіл на встановлення дошки. Що він і зробив негайно.
Журналіст інформаційного агентства «МеdiaPort» Григорій Пирлик з оператором після розгляду питання про дошку вийшов з приміщення міської ради й випадково направився на вулицю Сумську, 17. Коли він туди прийшов, меморіальну дошку Ю. Шевельова по-варварськи вирубували із стіни сокирами і ломиками троє невідомих чоловіків. Світлини та відео Григорія Пирлика із зображенням акту вандалізму закарбувалися в пам?яті багатьох українців, бо вони облетіли всі медіа, у тому числі й світові.
Харківські активісти негайно звернулися до міліції. На відео, яке виклали у Facebook користувачі відразу упізнали учасників акту вандалізму. Проте міліція не побачила в події ні складу злочину, ні порушення громадського порядку, ні навіть навмисного пошкодження дошки. Адже розпорядження про її демонтаж існувало.
Після зруйнування дошки
27 вересня 2013 року подіям у Харкові була присвячена спеціальна програма «Шустер live». Я був запрошений узяти в ній участь і виніс з передачі складні враження. Нібито знову обговорення планувалося на паритетних засадах. Але… левина частка часу була віддана М. Добкіну, який перебував у студії, і Г. Кернесу, який виступав за допомогою скайпу. Їхнім опонентам слово надавалося значно менше. І мені в тому числі. Для спростування неправдивої інформації мені слово просто не було надане.
Не маючи змоги висловитись на передачі, повернувшись додому, я виклав свої аргументи в статті й запропонував її для друку газеті «Україна молода», де вона й була надрукована в найближчому після передачі числі від 1 жовтня.
30 жовтня Благодійний фонд «Ренесанс» з ініціативи свого президента, народного депутата України Арсена Авакова провів Шевельовські читання, у яких взяли участь, крім харківських науковців, Лариса Масенко — професор Києво-Могилянської академії, Людмила Ткач — професор Чернівецького національного університету імені Ю. Федьковича. З блискучим есеєм «Нетиповий українець» виступив Сергій Жадан. Актова зала в «Ренесансі» була переповнена. Зацікавлені слухачі стояли попід стінами.
Матеріали Шевельовських читань були видані окремою книжкою «Юрій Шевельов: учора, сьогодні, завтра», яка витримала вже два видання: 2013 і 2014 років. Друге видання особливо старанно підготувала редакційна колегія з членів Харківського історико-філологічного товариства.
21 листопада 2013 року студенти в Києві вийшли протестувати проти зради президентом В. Януковичем європейського вибору українців. Розпочалася Революція Гідності. Харків?яни так само вийшли на свій Євромайдан.
На один з перший же мітингів Євромайдану прийшов і студент випускного курсу Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого Ростислав Небельський і оголосив у своєму виступі присутнім, що як представник харківської територіальної громади він подав позов до Дзержинського районного суду з вимогою визнати незаконним скасування рішення Харківського міського голови про встановлення меморіальної дошки Ю. Шевельову. Повідомлення було сприйнято оплесками. Харківський майдан був організований креативно. Кожного разу на ньому обговорювалася якась важлива тема. У той день на обговоренні стояла саме Шевельовська ідея про місію України та роль Харкова її здійсненні.
Харківське історико-філологічне товариство організувало видання книжки публіцистики Ю. Шевельова часів німецької окупації. Її упорядники — Сергій Вакуленко та Катерина Каруник — дали їй промовисту назву «Дорогою відрадянщення: публіцистичні та наукові тексти 1941–1943 рр. (харківський період)». Товариство презентувало книжку 12 лютого 2014 року в Харківському літературному музеї.
Події, пов?язані з боротьбою за Юрія Шевельова, широко висвітлювалися в мас-медіа. Але це далеко не всі епізоди цієї боротьби — лише найголовніші з них.
Харківська Феміда і Юрій Шевельов
Вгадайте з трьох разів, яку ухвалу виніс суд першої інстанції? Правильно… він визнав правомірними дії влади. Але Ростислав Небельський був твердо переконаний у тому, що він має рацію, і звернувся з апеляційною скаргою до Харківського апеляційного адміністративного суду. Але й там не мав успіху. Тоді він звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.
На цьому етапі обговорювалися дії Топонімічної комісії. Суд вищої інстанції зауважив, що суди не перевірили правомірність рішення цієї комісії, не врахували покази свідків позовної сторони і на цій підставі повернув страву на повторний розгляд до суду першої інстанції. Судове засідання відбувалося 2 вересня 2014 року й завершилося попереднім результатом — підтвердженням старого рішення. Ростислав Небельський знову звернувся до Харківського апеляційного адміністративного суду.
Розгляд справи відбувся у відкритому судовому засіданні 25 грудня 2014 року й завершився постановою про скасування ухвали Дзержинського районного суду й задоволення позову позивача. Рішення Харківської міської ради і розпорядження Харківського міського голови від 25 вересня 2014 року скасовані.
Харківська Феміда довела, що може стояти на захисті не влади, а закону.
Перекладаючи складну професійну юридичну мову на мову масової інформації, пояснимо таке.
За Конституцією та законами України органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб?єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.
Колегія суддів відзначила, що розпорядження Харківського міського голови № 2928 «Про встановлення меморіальної дошки» від 06.07.2011 р. є ненормативним актом одноразового застосування, спрямованим на обмежене коло осіб і після реалізації вичерпує свою дію.
Судом встановлено, та визнається сторонами по справі, що протягом 2011–2013 років розпорядження Харківського міського голови № 2928 було виконане й вичерпало свою дію. А за тлумаченням Конституційного суду України ненормативні правові акти вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання. Відтак, Харківська міська рада і Харківський міський голова на мали законного права скасовувати свої попередні рішення й розпорядження після їх виконання.
До законів України й апелював Ростислав Небельський, який за час судового процесу закінчив Національну юридичну академію імені Ярослава Мудрого в Харкові й повернувся в свій рідний Тернопіль на місце праці.
Що тепер?
Дошка не була демонтована й повернена її власникам. Вона була по-варварськи розбита на шматки, видерта із стіни будинку «невідомими». Громадське майно було знищене. Після набуття законної сили постанови Харківського апеляційного адміністративного суду харківська міська територіальна громада сподівається, що міліція розшукає «невідомих» зловмисників і покарає їх у відповідності до українських законів.
Перед ініціативною групою стоїть непросте питання: чи відновлювати дошку негайно, чи спрямувати свої зусилля на інформаційну діяльність, зокрема на ознайомлення харків?ян з науковою спадщиною Юрія Шевельова та його мемуарним романом «Я — мене — мені (і довкруги)…», у першому томі якого «В Україні» описано життя нашого міста в першій половині ХХ століття та власна доля автора.