«Я над цим питанням дуже серйозно думав…», або Володимир Здоровега як мислитель

28.11.2012, Переглядів: 964

УДК 007:304:070

 

 

Ігор Михайлин

Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна

Майдан Свободи, 4, 61077, Харків, Україна

Email: mykhailyn@ukr.net

 

Розглянуто філософський рівень розуміння журналістики й журналістської освіти в концепції В. Здоровеги. Журналістика для нього поставала передусім як публіцистика, яка в соціально відповідальній моделі журналістики повинна відповідати стандарту правдивості, точності. Пропаганда ж здійснюється інформаційними методами. Саме поняття пропаганди учений не вважав негативним і називав багато галузей життя (медичні, наукові знання, християнська мораль, демократичні й національні цінності), які потребують пропаганди й навіть проповіді. Журналістська освіта має бути спрямована на виховання публіциста.

Ключові слова: Володимир Здоровега, журналістика, публіцистика, пропаганда, журналістська освіта. Читати далі…


Журнал «Рідний край» як національно-історичне явище

13.04.2012, Переглядів: 3 938

Степаненко Н. С. Часопис «Рідний край :

духовні обшири українства / Ніна Степаненко. –

Полтава: ПП Шевченко Р. В., 2011. – 190 с.

Серед нечисленних досліджень з історії української журналістики, які виходять окремими виданнями, праця Н. С. Степаненко відзначається особливо щільною припасованістю до емпіричного матеріалу. Настільки щільною, що спонукає згадати доброї пам’яті позитивізм як науковий метод, що його смисл полягав у точному й детальному описі предметів дослідження й певному ігноруванні загальнотеоретичного, філософського знання. Читати далі…


Історія журналістики як національно-історичне завдання

11.01.2012, Переглядів: 2 387

Історія журналістики як національно-історичне завдання

 

Українська преса в Україні та світі ХІХ–ХХ ст. :

Іст.-бібліограф. дослідж. – Львів, 2009. – Т. 2 : 1891–1905 рр. /

НАН України. Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника.

Відділення «Науково-дослідний центр періодики»;

уклад.:М. В. Галушко, М. М. Романюк (кер. проекту), Л. В. Сніцарчук. – 480 с.

 

На довідково-енциклопедичні видання не прийнято писати рецензії. Принаймні мені ніколи не доводилося бачити в часописах рецензії на «Енциклопедію українознавства», «Українську радянську енциклопедію», «Українську літературну енциклопедію» чи хоча б чути, що вони були. З одного боку, такі видання нібито перебувають поза критикою в своєму величному призначенні бути вичерпним і розмаїтим джерелом відомостей з різноманітних галузей знання або з певної його частини. З другого боку, рідко знайдеться такий автор, який би наважився обговорювати в пресі працю цілого колективу науковців, які мали причетність до створення енциклопедичного проекту. Є у цієї справи й третій аспект: довідково-енциклопедичні видання не призначаються для читання, а лише для довідок; у них зазирають тоді, коли треба про щось довідатись, а довідавшись, закривають том, не читаючи навіть тих статей, що розміщені поруч на сторінці. Читати далі…


стор. 4 з 41234