Станіслав Мірошниченко ХНУ ім. В.Н. Каразіна закінчив у 2008 році, де навчався на філологічному факультеті, здобуваючи журналістську освіту:
— Сьогодні працюю в журналі “Фокус” редактором відділу «Політика», куди перейшов із ділового тижневика «Власть денег». Наша редакція конвергентна, тому мій відділ працює не лише над написанням матеріалів для журналу, але й для сайту focus.ua.
До команди “Фокуса” я долучився навесні цього року, і за цей час, попри неймовірно складну ситуацію на ринку преси, ми досягли неймовірних результатів. Наприклад, у сегменті ділових і суспільно-політичних видань обійшли усіх за рівнем надходжень від реклами, заробивши за три квартали 2014 року понад 14 млн гривень. Цей показник, вважаю, великою мірою зумовлений якісним контентом, над створенням якого ми працюємо. Це й ексклюзивні інтерв’ю з топовими політиками, лідерами громадської думки, аналітичні матеріали про розклади в політичних і бізнесових колах, розслідування й так далі. То ж без найменшого сумніву можу сказати, що в сегменті суспільно-політичних видань України наш журнал є лідером. І ми продовжуємо розвиватися. Окрім журналу і сайту в найближчим часом, сподіваюся, нам удасться запустити ще й Фокус-TV, тому вже зараз думаю над реалізацією своїх ідей у рамках цього проекту. А їх чимало, позаяк із телебаченням я на «ти» – за плечима роки роботи на різноманітних телеканалах і в продакшн-студіях.
А взагалі-то, свою професійну кар’єру починав у Лозовій – містечку на Харківщині, де з першого курсу навчання в університеті працював журналістом в одній із місцевих телерадіокомпаній. Це був надзвичайний період – час мого становлення, перших злетів і падінь. Працював кореспондентом новин, паралельно беручись за все, що тільки можна: монтаж, зйомка сюжетів, запис програм для місцевого радіо. Останнє добряче відшліфовувало дикцію, й я залюбки двічі на тиждень розповідав мешканцям міста і району новини з життя місцевої громади.
У цей час я навчався в Харківському національному університеті імені Василя Каразіна. Коли мене просять згадати студентські роки, завжди ніяковію, адже навчався на заочному відділенні, тому студентського життя як такого в мене не було. Дві сесії на рік – надто мало, щоби відчути себе повноцінним учасником студентського руху. Утім, можливо, саме це й дає змогу повною мірою усвідомити значущість отриманих в університеті знань.
А цінувати є що. Найперше – потужну філологічну базу, яку заклали викладачі університету. Кажучи щиро, саме завдяки їм я і полюбив літературу, якою до того зовсім не захоплювався. Тут же уперше на фахових предметах із журналістики дізнався, що таке лід, закони написання гарного заголовку, яким має бути першокласний репортаж. Та найбільше завдячую двом університетським курсам: практичної стилістики української і російської мови, користь від яких щодня стає в нагоді у роботі.
Спасибі за науку – усім, хто викладання теоретичного матеріалу уміло поєднував із його практичним застосуванням! Бо ж журналістика – це передусім практика, помножена, зрозуміло, на талант і працю над собою. Тоді й буде результат.
Станіслав Мірошниченко