Відгук
на автореферат дисертації Керц Ольги Ігорівни «Римо-католицькі мас-медіа незалежної України: контент та аудиторія» на здобуття наукового ступеня
кандидата наук із соціальних комунікацій за спеціальністю
27.00.04 — теорія та історія журналістики (Київ, 2014, 16 с.)
Дослідження церковно-релігійної (релігійно-конфесійної) журналістики — важливе завдання науки про соціальні комунікації, оскільки вона повинна скласти повну картину медіа незалежної України. Авторка в історіографічному розділі справедливо відзначила значні успіхи наукової школи професора Алли Анатоліївни Бойко в дослідженні релігійної преси України в синхронічному та діахронічному аспектах. Але саме римо-католицький сегмент тривалий час залишався поза увагою дослідників, аж поки не з?явилася Ольга Ігорівна Керц з потужним зацікавленням цим напрямком у розвитку журналістики. Актуальність теми дисертаційної праці молодої авторки полягає в тому, що це перше цілісне дослідження римо-католицької преси в українському журналістикознавстві.
Авторка за предмет обрала два аспекти: контент видань і аудиторію мас-медіа. У цілому такий підхід виправданий.
Досліджуючи контент видань, авторка встановила перевагу п?яти тематичних напрямків сучасної римо-католицької журналістики: 1) взаємодія церкви і держави; 2) соціальна проблематика; 3) філософсько-богословський та історико-церковний, 4) літературний й літературно-критичний, а також 5) мистецький напрямки.
У дослідження аудиторії проведено сегментування груп споживачів інформації, розглянуті їх вимоги та інтереси, виокремлено аудиторію інтернет-видань, окремо розглянуто молодіжну та дитячу аудиторії римо-католицьких мас-медіа.
На мій погляд, дисертація адекватна до завдань наукових праць кандидатського кваліфікаційного рівня: вона сперта на міцний фактичний підмурівок, авторка чітко знає про те, яку точну кількість мас-медіа вона дослідила, визначилася з відсотками в соціологічних дослідженнях, які проведені на значній емпіричній базі методами анкетування та особистого опитування (інтерв?ю). Авторка має достатню кількість публікацій, переважна частина яких здійснена в найбільш авторитетному українському часописі з соціальних комунікацій.
Разом з позитивною оцінкою праці О. І. Керц, висловлю такі загальні спостереження та міркування.
Як мені здається, дисертації бракує вищого, аналітичного рівня осмислення емпіричного матеріалу, подання висновків, які мали б випливати з описової частини праці. Наприклад, дослідження контенту встановило, що римо-католицькі часописи більше тяжіють до світської моделі преси, ніж до церковно-релігійної, адже з п?яти головних тематичних напрямків, виокремлених авторкою, лише один виразно ідентифікується як релігійний. Це філософсько-богословський та церковно-історичний аспект проблематики. Решта навряд чи можуть репрезентувати релігійний світоглядний складник.
В авторефераті, як на мене, забагато загальних місць, як-от: «більшість матеріалів реалізуються в аналітичних жанрах» (с. 6. Але ж релігійна, як і партійна преса, не може бути інакшою, її завдання — пропаганда і агітація своїх ідей і цінностей); «фактично всі медіа розраховані на віруюче населення країни» (с. 9. А кому ще може бути адресована римо-католицька журналістика, як не віруючим цієї церкви?), «діти цікавляться винятково дитячою сторінкою» (с. 11. А чим же ще вони можуть цікавитися, якщо це діти?).
Відзначена загальність у розмові про аудиторію виявилася в тому, що О. І. Керц не подала загальної кількості віруючих Римо-католицької церкви в Україні, не вказала на те, який відсоток вони становлять щодо інших конфесій. У результаті ми як читачі не маємо уявлення, про яку розрахункову аудиторію йдеться і які наклади тих видань, які розглянула авторка.
Можна подумати, що це не дуже важлива інформація. Але це не так. Наприклад, авторка на перше місце в ієрархії тематики поставила тему взаємодії Церкви і держави. Тож чи можемо ми претендувати на знання того, від імені якої кількості громадян виступає Римо-католицька церква? Чи це основна маса населення, чи його маргінальна групка?
Репрезентація загальних тем спричинилася до того, що в авторефераті авторка просто не оперує ні іменами журналістів, ні назвами журналістських творів. Уся римо-католицька журналістика робиться ніби анонімними силами. Але ж ми знаємо, що це не так. За кожним виданням стоять конкретні редактори й автори. На мій погляд, досвід і доробок найкращих з них слід було репрезентувати в роботі.
Але це приватні зауваження, які не спростовують у цілому успішної, глибокої й талановитої роботи. Дисертація відповідає всім вимогам п. 13 і 14 «Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.03 2007 року № 423 із змінами, внесеними згідно з постановами Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2009 року № 1197, від 12 вересня 2011 року № 955, які висуваються до кандидатських дисертацій, а її авторка Керц Ольга Ігорівна заслуговує на присудження їй наукового ступеня кандидата наук із соціальних комунікацій за спеціальністю 27.00.04 — теорія та історія журналістики.
27 серпня 2014 р.
І. Л. Михайлин,
доктор філологічних наук, професор
кафедри журналістики Харківського
національного університету імені В. Н. Каразіна.