І. Л. Михайлин. Відгук на автореферат дисертації Білоус Оксани Михайлівни «Регіональне телебачення України в контексті національно-патріотичного виховання дітей: концепція, принципи, тематика»

30.04.2013, Переглядів: 4 199

 

Відгук

на автореферат дисертації Білоус Оксани Михайлівни «Регіональне телебачення України в контексті національно-патріотичного виховання дітей: концепція, принципи, тематика» на здобуття наукового ступеня кандидата наук із соціальних комунікацій за спеціальністю 27.00.04 — теорія та історія журналістики (Київ, 2013, 20 с.)

 

Актуальність запропонованої до захисту дисертації Оксани Білоус визначається кількома важливими аспектами. Перший з них полягає в тому, що саме регіональна журналістика має велику перспективу розвитку в сучасному світі, де переважають глобальні інформаційні технології. Давно помічено, що в журналістиці діє закон наближення інтересів. У буквальному сенсі це означає те, що новини регіону споживач цінує вище, ніж міжнародні чи навіть загальнонаціональні, бо від цих новин залежить формування його поведінкової моделі. Відтак регіональне телебачення потребує до себе значної уваги з погляду науки про соціальні комунікації. Це гостро відчула Оксана Білоус, обравши для дослідження саме регіональний інформаційний простір. Другий аспект полягає в тому, що здобувачка наукового ступеня розглядає журналістику як потужний чинник виховання, впливу на свідомість молодої людини. Вона не погоджується з нав’язуваною українським журналістам концепцією, що журналістика — це нейтральна інформація, яка не передбачає ні її емоційного забарвленні, ні сугестивних практик. Вона чітко усвідомлює, що молода Українська держава потребує участі журналістики в державному будівництві й що без української журналістики неможливо збудувати українську Україну.

Для дослідження нею взято не телевізійну журналістику якогось одного регіону, а всіх регіонів України, а це дуже різноманітний і обширний за обсягом емпіричний матеріал. Завдяки такому підходові авторці вдалося підійти до регіонального телебачення як до певної важливої комунікативної категорії, узяти його в цілому, побачити внутрішні закономірності розвитку.

Дисертаційна робота цінна багатьма спостереженнями і встановленими внаслідок соціологічного опитування фактами. Авторка на підставі власного дослідження встановила, що 17 % опитаних дітей не визначили як домінантне національно-патріотичне виховання. А в порівнянні з європейськими країнами, де мовлення для дітей складає 15 % ефірного часу, в Україні воно становить 6–8 відсотків. Дуже цікаві результати дало зіставлення регіонального й центрального телебачення. Авторці не можна не повірити, коли вона стверджує, що «передачі регіонального телебачення у контексті нашого дослідження змістовніші у порівнянні з передачами центральних телеканалів України» (с. 8). Більше того, тут переважають програми для дітей власного виробництва, які становлять до 40 відсотків.

Практичне значення роботи авторка сконденсувала в двох документах: «Методика вивчення впливу телебачення на формування національно-патріотичних почуттів дітей» і «Методичні поради батькам і вчителям щодо формування в дітей культури спілкування з телевізором». Робота О. М. Білоус має подвійне спрямування: з одного боку, вона адресована в своїй практичній частині журналістам, які створюють дитячі програми, а з другого боку, вона адресована батькам і вчителям, які виховують дітей, у тому числі й за допомогою телебачення. Варто наголосити на реальній загрозі, яку переконливо змалювала авторка: «без міцної загальноукраїнської національної ідентичності регіональна ідентичність може перетворитися на загрозливе явище щодо соборності України» (с. 9).

У вигляді зауваження можна висловити міркування про заголовки запропонованих у дисертації практичних документів. У першому з них — «Методика вивчення впливу телебачення на формування національно-патріотичних почуттів дітей» — зроблено наголос лише на емоційній сфері вияву патріотизму, на «почуттях дітей». Але патріотизм включає в себе не тільки emotion, але й ratio, охоплює свідомість у цілому. Більш зручною назвою нам здається така: «Методика вивчення впливу телебачення на формування національного патріотизму дітей» або «Методика вивчення впливу телебачення на виховання національного патріотизму дітей». У другому випадку заголовок документа уособлює річ — телевізор — і припускає, що з нею можна спілкуватися. Тимчасом «Словник української мови» визначає спілкування як «взаємні стосунки, діловий, дружній зв’язок». Отже, спілкування з предметами бути не може, якщо це не казковий світ «стійких олов’яних солдатиків», «лускунчиків» та ін. Тому заголовок «Методичні поради батькам і вчителям щодо формування в дітей культури спілкування з телевізором» мені здається краще замінити на «Методичні поради батькам і вчителям щодо усунення патогенного впливу телебачення на дітей». Якщо цей документ адресувати в широкий світ, то й слово «методичні» варто зняти.

Але це приватні зауваження, які не спростовують у цілому успішної, глибокої й талановитої роботи. Дисертація відповідає всім вимогам п. 13 і 14 «Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.032007 року № 423 із змінами, внесеними згідно з постановами Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2009 року № 1197, від 12 вересня 2011 року № 955, які висуваються до кандидатських дисертацій, а її авторка «Білоус Оксана Михайлівна заслуговує на присудження їй наукового ступеня кандидата наук із соціальних комунікацій за спеціальністю 27.00.04 — теорія та історія журналістики.

 

30 квітня 2013 р.

 

І. Л. Михайлин,

доктор філологічних наук професор,

кафедри журналістики Харківського

    національного університету імені В. Н. Каразіна.





Друк цієї статті Друк цієї статті