- Кафедра журналістики - http://www.kafedrajourn.org.ua -

Ігор Михайлин. Особистістю стають самостійно

 

Вища освіта за сутністю своєю – це процес самонавчання за допомогою викладачів, які завоювали право входити в університетську аудиторію своєю попередньою науковою працею. Навчання в університеті розраховане на студентську зрілість, серйозність, поважність. У ньому немає місця для педагогічних підтекстів, прийомів гри, умовностей, які виникають від поправок на різницю у вікові викладача й студента. У вищій освіті визнаються лише партнерські їх стосунки, діалог рівноправних співрозмовників.

Карл Ясперс у праці «Ідея Університету» (1923, 2-е вид., 1946, 3-е вид., 1961) виокремив три типи навчання й виховання, які відповідають різновидам стосунків Учителя й учнів.

Перший тип – схоластичне навчання й виховання; воно репрезентоване в середній школі, де матеріал стиснутий до формул, однозначних, загальновизнаних визначень; знання має статус доктрини й остаточно визначеної, вже пізнаної істини, мета такого навчання: для учня – засвоїти готові результати; для вчителя – просто і ясно вкласти їх до учнівської голови.

Другий тип – учительське навчання й авторитарне виховання; воно породжується значною дистанцією між Учителем і учнем; навчання ведеться монологічно, учень знає ще занадто мало, щоб вступити в повноцінний діалог з Учителем; у системі учительського виховання викладач – особистість, яку вважають винятковою; це авторитет, наділений дивовижною силою.

Третій тип – сократичне навчання й виховання; недарма його назва походить від імені видатного старогрецького філософа й педагога Сократа, який навчав за допомогою сократичного діалогу; цей термін увійшов у риторичну культуру людства на позначення такого типу спілкування, коли учень уже достатньо інтелектуально розвинений, щоб вести рівноправний діалог з Учителем. Вони обидва вільні (і спільні) в пошуку істини; Учитель передає учневі своє розуміння предмета вивчення чи знання, але не претендує на остаточне володіння істиною, готовий прислухатися й узяти до уваги міркування учня, збагатити його баченням свою концепцію[1].

Навчання в Університеті – засадничо сократичне. Студенти – це не школярі, не діти, а дорослі. Спільнота учнів і вчителів, можливість і наявність постійного діалогу між ними – важливий сенс університетського життя. Його реалізація можлива лише за умови старанної підготовки студента до діалогу й рівноправного спілкування. Недарма існує приказка: у школі навчають, в університеті навчаються. Це значить, що навчальний процес у вищій школі розрахований на активність студента, на його вміння самостійно шукати дорогу до знань і здобувати їх. З цих мотивів навчити студента методології й методикам самостійної роботи надзвичайно важливо.

Незважаючи на досить поважні надбання педагогічної науки, по-справжньому наукових праць з методологій й методики самостійної роботи студента у вищій школі в ній мало. Наша педагогіка зорієнтована переважно на вивчення й розробку проблем викладання різноманітних наукових дисциплін і зовсім мало звертає увагу на такий важливий компонент навчального процесу, як самостійна робота студента у вищій школі.

Висловимо спостереження: у сучасну інформаційну епоху методика з консервативної науки про усталені форми й прийоми подачі знання перетворилася на жваву систему знань, яка інтенсивно розвивається, ледве встигаючи за життям. Методика на наших очах змінює свій статус: з науки про вчора вона стає наукою про завтра. З науки про вже набутий досвід вона стає наукою про нові електронні технологічні можливості. Її предметом стали інновації. Це означає, що засадничо неможливо виготовити якийсь базовий навчальний посібник, який би на багато років став підставою для підготовки студентів з методики самостійної роботи. Через кілька років він застаріє через просування вперед освітніх технологій, які сьогодні базуються на досягненнях інформатики.

Це прекрасно зрозуміли Т. М. Шарова та С. В. Шаров – автори навчального посібника «Методологічні аспекти комп’ютерної підтримки самостійної роботи студентів-філологів», які поставили собі за мету надати студентам  філологічних спеціальностей необхідну інформацію, сприяти виробленню в них інструментальних навичок до організації їх самостійної роботи.

Зрозуміло, що сьогодні, коли електронні технології витіснили паперові носії інформації, самосійна робота студента має бути організована за допомогою персонального комп’ютера. Автори навчають, як перетворити його на справжнього помічника, надійний інструмент в навчальному процесі, самостійній підготовці до складання іспитів, як нагромаджувати в ньому матеріали до курсових, дипломних і магістерських робіт. Вони навчають веденню в ньому блокнота й створенню архіву, який, починаючи від студентських років, має все життя служити вчителеві-словеснику. Цей навчальний посібник є особливо актуальним, оскільки звернений до тієї категорії спеціалістів, яка навчена користуватися переважно старими інтелектуальними джерелами – паперовими книгами й часописами. Для них особливо важливо розкрити можливості електронної техніки.

Філологія – це своєрідний напрямок, у якій самостійна робота студента має особливий статус. Ця особливість вимірюється тим, що для переважної більшості спеціальностей самостійна робота розташовується в постпозиції щодо процесу навчання й спрямована, зазвичай, на закріплення вже отриманий у навчальному процесі знань. Зрозуміло, що й для філолога такий різновид самостійної роботи актуальний і потрібний. Але для філологічних спеціальностей характерна й інша особливість – розташування певної частини самостійної роботи в препозиції щодо процесу академічного отримання знань. Тільки в такому випадку навчальний процес матиме найвищу ефективність і засвоюваність.

Поясню на прикладі. Який студент краще засвоїть навчальний матеріал про життя і творчий шлях Панаса Мирного (М. Рильського, Ліни Костенко, В. Шекспіра, Д. Дідро, Й. В. Гете): той, який прочитав перед лекцією його твори, чи той, що вперше почув про них від викладача? Запитання риторичне. Зрозуміло, що попереднє знайомство студента з художніми творами, які будуть предметом аналізу на лекції, – єдина гарантія активного сприйняття матеріалу й налагодження того сократичного діалогу, який сприяє спільному пошукові істини Вчителем і учнями. Тому цілком слушні в навчальному посібнику поради користуватися електронними бібліотеками та надання адрес провідних електронних ресурсів, де можна знайти повні тексти літературних творів, які вивчаються за програмою. Інформаційна ситуація сьогодні така, що потрібний студентові тест, що його неможливо знайти в наукових бібліотеках міста, легко з’являється на екрані його домашнього монітора.

Доконаною реальністю нашого часу є електронний підручник з певної навчальної дисципліни. Це новий жанр навчального видання, який зовсім не є просто розміщеною в мережі паперовою версією тесту. Т. М. Шарова і С. В. Шаров, які є авторами (й співавторами) кількох електронних підручників, аргументовано висвітлюють особливості жанру електронного підручника з історико-літературних дисциплін. Такі підручники дозволяють поєднати виклад навчального матеріалу з поданням хрестоматії. У хрестоматії передбачена можливість розмістити не уривки з творів і не їх скорочені варіанти, а повні тексти, незалежно від їх реального обсягу. Для зарубіжної літератури є можливість подати твори в оригіналі і в кількох існуючих перекладах.

В електронному підручнику можна розмістити фотогалерею, де запропонувати не лише портрети письменника в різні періоди його життя, але й зображення пам’ятних місць, пов’язаних з його діяльністю. В одному з навчальних посібників автори вже використали аудіозаписи творів Т. Шевченка у виконанні відомого артиста. Але з таким же успіхом електронний підручник може вмістити запис по трансляції театральної вистави чи фільм – екранізацію літературного твору. Використання електронного підручника істотно розширить учнівські уявлення про предмет вивчення.

Уявімо собі фахівця, який закінчив університет 20–30 років тому… Що б сталося з ним, якби університет тільки дав йому знання, але не наділив здатністю й далі навчатися самостійно? Шкільна програма з літератури за цей час змінювалася кілька разів, до неї вводилися нові літературні твори, змінювалися методологічні настанови літературознавчого аналізу, приймалася нова концепція освіти… Якби випускники наших університетів не були професійно підготовлені працювати самостійно, то українські школи вже б давно спорожніли, бо в них нікому було б працювати вчителями. Але цього не сталося. Чому? Тому що в основі підготовки фахівця в наших університетах лежала надійна підвалина – навчити студента мислити й здобувати знання самостійно. Завжди треба пам’ятати: набуті знання мають властивість забуватися, здатність навчатися самостійно повинна залишитися з особистістю назавжди.

Така ідеологія й покладена в основу навчального посібника, який ви тримаєте в руках. Вас чекає захоплююче читання й набуття необхідних ужиткових знань та навичок.

 

Опубліковано: Михайлин І. Л. Передмова / І. Л. Михайлин // Шаров С. В., Шарова Т. М. Методологічні аспекти комп’ютерної підтримки самостійної роботи студентів-філологів : навч.-метод. посіб. — Мелітополь : Видавничий будинок Мелітопольської міської друкарні, 2013. — С. 5–8.


[1] Ясперс К. Ідея Університету / Карл Ясперс // Ідея Університету: Антологія / Упоряд.: М. Зубрицька, Н. Бабалик, З. Рибчинська; вілп. ред.. М. Зубрицька. – Львів: Літопис, 2002. – С. 130–132.