- Кафедра журналістики - https://www.kafedrajourn.org.ua -

Рецензія на фільм «Амелі»

Важко повірити, що у 2021 році цій стрічці виповнюється 20 років. Образ чарівної дівчини Амелі, колись став культовим. Він привернув увагу до Парижу – міста свободи, кохання та романтики. Вулиця Монмартр, де за сюжетом відбувалися події, стала місцем паломництва для мільйонів натхненних, що прагнули підійти ближче до історії. «Амелі» став класикою, до якої люди повертаються знову і знову. Так у чому ж його секрет?

Амелі Пулен – сором’язлива мрійниця, яка в силу обставин живе у вигаданому світі фантазій. Колись батько, нібито знайшов у дівчинки хворобу, через яку вона не могла покинути стін дому. Амелі виросла, але всередині вона не змінилася, залишилася все тією ж вигадливою дитиною. Працюючи офіціанткою у «Двох вітряках», невеличкому кафе на Монмартрі, вона спостерігає за звичками відвідувачів та персоналу, та намагається їх зрозуміти. Та одного вечора, випадкова знахідка змінює звичне життя Амелі. Кожна подія, кожна маленька, інколи незначна деталь – це частина чогось більшого. Саме це доводить Амелі Пулен, яка завдяки винахідливості і доброті протягом усього фільму намагається зробити щасливими усіх, хто трапляється на її шляху.

Ця стрічка насичена наївністю та теплом, що насправді допомагають втекти від буденності. Кожен герой, має власну історію, окрасою якої стає Амелі. Одному вона дарує втрачені спогади, іншому повертає смак до життя, комусь додає впевненості, а декому дарує надію. У цьому вирі історій, не здогадуючись, вона знаходить таємницю для себе, сховану у фотоальбомі, з відновленими по шматочках фотокартками.

Тема самотності одна з ключових у фільмі. Хтось з героїв самотній з певних причин, наприклад, батько Амелі, який зводить на могилі дружини казковий надгробок, увінчаний садовим гномом. Хтось сам відгородив себе від світу, як сусід-художник дівчини – Скляний чоловік, що через хворобу не покидає квартири. А хтось самотній, навіть в оточенні інших, як хлопець Ніно, що як і Амелі живе фантазіями. Та зрештою, за сприяння Амелі Пулен, стіни самотності героїв падають і їм відкривається новий світ.

«Якщо б не ти, моє життя було лише блідим відображенням чужого кохання», – слова письменника-невдахи Іпполіто, що стають не тільки мотивацію для Амелі, а і окрасою фільму. Разом з захоплюючим саундтреком, який чув чи не кожен, маленькими, дещо ідеалізованими деталями, французьким гумором, створюється атмосфера романтики та затишку. Так, багато хто, назве фільм про Амелі з Монмартру втечею від реальності, або лише красивою картинкою, чи наївною історією. Але саме у цьому і закладений його успіх. Люди, повертаються до цієї історії, бо все таки віра у диво, у силу почуттів, у наш час, нікуди не поділась.

 

Ірина Сергієнко, студентка 1 курсу магістратури заочного відділення

у межах виробничої практики