- Кафедра журналістики - http://www.kafedrajourn.org.ua -

Рецензія видання: «Пропавшие комиссары. Фальсификация фотографий и произведений искусства в сталинскую эпоху»

Для рецензії я обрала книгу «Пропавшие комиссары. Фальсификация фотографий и произведений искусства в сталинскую эпоху». Книга була надрукована видавництвом «Контакт-культура». Обсяг – 208 сторінок.

 Сама до кінця не знаю чому я обрала цю книгу для рецензування. Мене не цікавить політика, та й від історії я не в захваті, але книга цікава.  Автором видання є Девід Кінг. Укладач багато років збирає документи, фотографії та твори мистецтва радянської епохи. Він є автором, упорядником і дизайнером багатьох ілюстрованих видань, присвячених минулому.

У збірці містяться фотографії партійних діячів, головнокомандуючих революційних та сталінських років. Фотознімки супроводжують історії їх створення та подальшої фальсифікації, у залежності від того, коли люди залишали політичні посади. Книга пропонує читачам оригінальний знімок, якщо він зберігся, та змінену його версію, іноді навіть декілька варіантів.

    Тема – історичні фотографії радянського періоду. У альбомі проводиться цікаве порівняння багатьох відомих і маловідомих фотографій в оригінальному та ретушованому (зміненому) вигляді. Тема є актуальною. Вона стосується епохи деспотичного правління Сталіна. У роботі автор доводить неправдивість навіть фотодокументації тих часів.

Книга адресована широкому колу читачів, які цікавляться вітчизняною історією. Буде цікавою музейним фахівцям, історикам мистецтва, викладачам і студентам вищих і середніх спеціальних навчальних закладів.

        Тема книги, яку обрав автор, вже сама по собі виражає його ставлення до розглянутого питання.  У тексті простежується певна позиція що до цього питання. Помітно, що  основний задум уже передає авторську оцінку, його бачення проблеми. Під час викладу своїх думок та інформації що до фотографій, автор займає негативну позицію що до будь-яких змін, внесених до архівних фото.

Починаючи з середини 30-х років у Радянському Союзі не можна було публікувати, показувати, публічно висловлювати практично нічого, що могло б кинути найменшу тінь на авторитет Сталіна як вождя радянського народу і прогресивних сил всього світу, тому автор відкрито виступає проти сталінської цензури.

Автор цілком справляється з поставленою задачею. Він успішно демонструє те, що над сталінським фотошопом працювали найталановитіші творці того часу. І хоча більша частина підробок визначається неозброєним оком, іноді результат перевершує всі очікування.

Автор об’єктивний щодо своєї позиції, висловлювань. Об’єктивний і зі своїми читачами.

У рамки дослідження автора потрапляють викривлені фото подій сталінської епохи. Люди зникають з фотографії один за іншим, по мірі їх зникнення з життя або політичної діяльності. Замазані обличчя, чорні плями та дірки над плечима. Саме такі страшні фото потрапили під досліницьке вивчення.

Автор зрозумілою мовою пояснює всі фото та з яких причин вони потрапили під цензурування. Також присутня логічна послідовність у викладі думок.

Неточності автора у даному форматі простежити складно, більшість фотографій бачиш вперше, а відредаговані – тим більше. Але точно помітно, наскільки автору цікаві ті дні, історичні постаті, і те , що вони у собі уособлюють.

У книзі присутня велика кількість зносок. Вони розташовані у нижній частині сторінки, або безпосередньо під самими фотографіями. У них автор розповідає про історію створення знімку, кого зображують, що сталося з оригінальною версією та яким чином виправляли фото. Саме ці зноски автор використовує дуже доцільно. Відсутність подібних роз’яснень суттєво б ускладнювала читання та сприймання інформації.

       Безсумнівна перевага книги – велика кількість картинок. Схожа в цьому сенсі на дитячу, хоча дітям вона не буде цікава.

Хоча, книга буде цікавою не лише вузькому колу людей, які цікавляться історією, вона трохи не про те. А сказати точніше – увага сконцентрована не лише на історії.

      Складається враження, що автор і розраховував в першу чергу на масового читача, тому глибокого аналізу в у книзі не знайти. Скоріше, щось по середині між зовсім простим розумінням тих подій і спробою хоча б якогось аналізу.

      Під час читання простежується зайва емоційність Кінга, який просто демонізує Сталіна протягом усієї розповіді, хоч і не безпідставно.

Деякі фото зацікавлюють більше, за інші. Наприклад, одна з найзнаменитіших пропагандистських фотографій – Сталін з дівчинкою на руках і з букетом квітів. Це також і одна з найбільш шокуючих історій того часу. Знаменита фотографія, що стала у Радянському Союзі легендарною. На ній зображено радісного Сталіна з букетом квітів, який йому подарувала дівчинка, Геля Маркізова.

Через рік батько Гелі, Ардан Маркізов, друга людина, після Єрбанова, був розстріляний. Його звинуватили в тому, що він був японським шпигуном та, наче б то, готував замах на Сталіна.

Мати дівчинки, «жінка ворогу народу», згодом була вбита при загадкових обставин. Обставини були настільки загадковими, що влада навіть не розслідувала цей злочин.

Виявилося, що навіть це зображення було піддано цензурі. Ні, товариша Сталіна і дівчинку Гелю Маркізову ретушери не чіпали. Але одне з небажаних осіб таки видалили.

Треба сказати, що над підробними фото трудилися досить старанно справжні професіонали.

Якби не зберігся оригінал, хто б міг запідозрити, що між Сталіним і Орджонікідзе була ще одна фігура?

Окремі голови ретушери також вміли пересаджувати до чужих тіл, що виглядало цілком природньо, за відсутності оригіналу.

Всі аргументи Девіда Кінга достатньо вагомі та маніпулятивні, йому вдається донести думку про те, що всіх, хто був не згоден з культом Сталіна, негайно оголошували злочинцями, стираючи з історії навіть пам’ять про них. Особливо це стосувалося всіх комуністів, що не підтримували політику Сталіна, які в перші післяреволюційні роки керували комуністичною партією і новою радянською державою.

Посилання https://ilnytskamaryna.blogspot.com/2021/10/blog-post_12.html [1]

Марина Ільницька, магістрантка відділення журналістики (6 курс)