Відзив
на автореферат дисертації Теремка Василя Івановича
«Видавничі стратегії в умовах суспільних трансформацій»
на здобуття наукового ступеня доктора наук із соціальних комунікацій
із спеціальності 27.00.05 — теорія та історія видавничої справи та редагування (Київ, 2013, 40 с.)
Сучасна книга (в тому числі й українська) поставлена перед численними викликами, або, сказати суворіше й правдивіше, то й загрозами, пов’язаними з численними суспільними й технологічними трансформаціями. Усі ці аспекти буття книги й роботу сучасного видавництва охоплює В. І. Теремко в своїй докторській дисертації. Актуальність обраної теми полягає в тому, що українська наука вперше дістала поважну працю з аналізом соціокультурної ситуації (обставин і обстановки), у якій опинилася сьогодні книга, а також з розглядом реальних (а не віртуальних) продуктивних стратегій подолання кризових явищ. Наукова новизна праці В. І. Теремка визначається багатьма аспектами: 1) адаптуванням в українську видавничу науку світових концепцій автора, читача, книги, видавництва; істотним збагаченням цих концепцій на ґрунті українських видавничих практик; 2) доведенням контекстного характеру книжкового виробництва й дискурсивним вивченням цього контексту в оптиці новітніх соціокультурних трансформацій; 3) розглядом книги як синергетичного центру видавничих стратегій, де поєднуються зусилля автора, редактора, дизайнера, читача; 4) запровадженні або істотному уточненні основоположних понять видавничої справи та редагування, як-от: контекстозалежність, сильна книга, деградація друкованої книжки, маневри видавництв у мультимедійність, контент книжкового видання, бібліопсихологія, імпліцитний читач тощо.
Наукове та практичне значення результатів дослідження вимірюється не тільки можливістю й потребою використовувати їх при викладанні низки дисциплін спеціальності «Видавнича справа та редагування», але й у практиці книговидання. Кожний фахівець у цій галузі з ужитковим інтересом повинен ознайомитися з концепціями В. І. Теремка, активно їх застосовувати, спиратися на них ділі в своїй щоденній праці.
Не переказуючи змістові блоки дисертації, які будуть, безумовно, озвучені на захисті, відзначу засадничі аспекти цієї роботи.
Передусім варто сказати, що рідко коли можна зустріти таке цілісне дослідження. Здається, що воно не має бічних, другорядних сюжетів, усе в ньому головне й доцільне; воно, як стріла, спрямоване до єдиної, чітко усвідомленої й сформульованої автором мети. У кожному фрагменті тексту автор розуміє, що він хоче й повинен сказати саме тут і яку кінцеву мету переслідує.
По-друге, дисертація В. І. Теремка має виразний інтердисциплінарний характер, яка диктується предметом дослідження, неодновимірним і складним, багатоярусним і поліфункціональним. Автор сміливо про це заявляє, посилаючись справедливо на логіку дослідження, яка «диктувала необхідність виходу за межі предметного поля видавничої науки задля подолання розривів у знаннях, пошуку ідей, необхідних для пізнання видавничої ситуації трансформаційного періоду» (с. 32). Разом з тим залучення ідей і знань з філософії, культурології, політології, історії, філології не спричинилися до руйнування дискурсу соціальних комунікацій. Використання методик і практик цих наук не набуває статусу самодостатності, а підпорядковане завданням спеціальності «Теорія та історія видавничої справи та редагування».
По-третє, заслуговує на відзначення цілковита доступність дисертаційного дослідження, прозорість авторських ідей для пересічного читача. Дисертація написана просто й зрозуміло. Кожна втаємничена в науку особа знає, що така стилістика є наслідком чіткості й організованості мислення, глибоким розумінням кожної використаної категорії й наукового поняття. У дисертації немає незрозумілих термінів, якими іноді захаращені наші дослідження, немає й незрозумілих ідей. Автор потурбувався про те, щоб бути до кінця зрозумілим, пам’ятаючи, крилатий вислів з кінофільму «Доживемо до понеділка»: «Щастя — це коли тебе розуміють». Якщо ж у його дослідженні трапляються складні для розуміння й важливі наукові категорії, він їх старанно пояснює зрозумілою мовою. Лише той, хто сам створював визначення наукових понять, може оцінити точність і ощадливість у слові В. І. Теремка в його вербальних формулах таких понять, як контент книжкового видання, імпліцитний читач та ін.
По-четверте, рідко коли можна зустріти таку цілеспрямованість, яку продемонстрував у своєму дослідженні В. І. Теремко. Базове поняття (ключове слово) його дисертації — «стратегії» («видавничі стратегії») — ніколи ним не забувається й панує над матеріалом. Про що б він не писав: про книгу, читача чи автора; мнеми, бібліопсихологію чи контекстуалізм — він завжди пам’ятає, в ім’я чого він про це пише й приводить нас, як читачів, до розуміння видавничих стратегій та їх реального здійснення у видавничій практиці.
Глибокі гуманітарні роботи, зазвичай, збуджують мислення читача. Це не математика, яка втрачає дискусійність через свою однозначність. У цьому збудженні мислення, заохоченні до мислення іманентні достоїнства талановитих наукових праць, до числа яких належить і дисертація В. І. Теремка. Тож в її обговоренні хотілося б артикулювати такі думки й спостереження.
Перше. Мені здалося, що в концептуальному розв’язанні роботі В. І. Теремка присутній певний літературоцентризм. Певна річ, поняття літератури тут вжито не в широкому його значенні, коли під літературою розуміється уся сукупність творів, які складаються з літер, а у вузькому значенні, коли під словом «література» розуміється насправді «художня література». Наприклад, концепція «смерті автора», так глибоко розглянута в дослідженні, чи може бути застосована до публіцистичної чи наукової книжки?
В. І. Теремко взагалі цілком справедливо оцінює концепцію смерті автора як «інтелектуальну провокацію» (с. 30), підкреслюючи, що це метафора, якою позначають «читача постмодерного часу, вправного в роботі з інтертекстуальними творами, здатного до вільних інтерпретацій і достворення їх на основі знань, досвідів, інтенцій» (с. 30). Але ж публіцистика як творчість прямої дії потребує однозначного сприйняття. Наука за природою своєю не передбачає множинності інтерпретацій своїх результатів. Тоді чи варто говорити щодо цих видів творчості про смерть автора й чи не слід розмежовувати інтерпретаційну книжку від неінтерпретаційної?
Друге міркування такого плану. Стало традиційним для української журналістики нарікати на малу кількість книжок, які видаються в Україні в порівнянні з нашими найближчими сусідами та розвинутими країнами. Наша цифра коливалася в різні роки від 0,3 до 1,1 книжки на одиницю населення (здається, що це 10 тис. чол.). А в Росії видається три, а в Польщі — дев’ять, а в Німеччині — тринадцять. Як же там читацький ринок поглинає таку кількість книжок, а ми, маючи в рази менше, нарікаємо на читацьку кризу? У дисертації в багатьох місцях ідеться про глобальні соціокультурні процеси, але, здається, бракує висвітлення певних ужиткових методик, які напрацьовані в справі пропаганди книги в розвинутих країнах. Мені відомо, що в Польщі існує потужний журнал з питань репрезентації польської (передусім, але не тільки) книги, який орієнтує читача в її виборі, а в Німеччині — телепередача на національному каналі, що її веде провідний німецький критик і думка якого є визначальною для перетворення книги на бестселер.
Третє міркування. Спрямована в сучасність і, можливо, навіть у майбутнє праця В. І. Теремка виграла б від надання їй певної історичної глибини. Завжди слід пам’ятати, що немає сучасності, яка б не була закорінена в минуле. От, наприклад, Василь Минко в «сповіді колишнього плужанина» — мемуарній книзі «Червоний Парнас» — розповів про виставку Української книжкової палати, організовану в жовтні 1927 року. Над входом маячіли дві цифри: 2 531 і 10 836. Перша позначала кількість українських книжок, виданих за 118 років, починаючи з «Енеїди» І. Котляревського, а друга за 10 років після революції. Говорячи про кризу українського книжкового споживання, чи ж варто забувати загальну соціокультурні ситуацію, у якій українська нація стабільно перебуває вже не одне століття? Я вже не беруся говорити про кризу початку 1990-х років, коли нас старанно відучували читати.
У цілому ж необхідно відзначити високу методологічну культуру дисертації, здатність дисертанта розв’язувати найскладніші наукові проблеми, адекватно до предмета організувати своє дослідження. Докторська дисертація В. І. Теремка є визначним внеском в українську гуманітарну науку, за методологією, об’єктом і предметом цілком відповідає вимогам до докторських дисертацій — розв’язувати важливу наукову проблему. Дисертація Василя Івановича Теремка «Видавничі стратегії в умовах суспільних трансформацій» відповідає всім вимогам Департаменту Атестації кадрів Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України до докторських дисертацій, а її автор заслуговує на присудження йому наукового ступеня доктора наук із соціальних комунікацій із спеціальності 27.00.05 –– теорія та історія видавничої справи та редагування.
14 березня 2013 р.
І. Л. Михайлин,
доктор філологічних наук, професор
кафедри журналістики Харківського
національного університету імені В. Н. Каразіна.