Через книгу до маніпуляції

25.12.2012, Переглядів: 704


 

С. А. Зелинский. Информационно-психологическое воздействие на массовое сознание. Средства массовой коммуникации, информации и пропаганды — как проводник манипулятивных методик воздействия на подсознание и моделирования поступков индивида и масс. — СПб.: Издательско-Торговый Дом «СКИФИЯ», 2008. — 280 с.

Пропаганда – це мистецтво брехати, частіше обманюючи своїх прибічників, ніж противників.

Ф. Корнфорд

Книжка є безпрецедентною за своєю сутністю, бо вміння говорити про маніпуляції й заодно агресивно маніпулювати свідомістю читача, на таке шахрайство не кожен автор наважиться. З поданої назви книги випливає, що мова піде про технології маніпулювання, розгляд ЗМІ у контексті впливу на свідомість та приклади із сучасності та історії. Але за цією назвою криється щось більше. Що саме і чому стане очевидно з моєї спроби аналізу цієї книги.

У розділі першому С. А. Зелінський пропонує читачеві зрозуміти поняття інформаційно-психологічної війни. Цей термін був запроваджений розвідником Полем Лайнбарджером. С. А. Зелінський же пропонує свої приклади цього поняття. Мета інформаційно-психологічної війни — вплив на масову свідомість, формування суспільної думки у маніпулятивному спрямуванні. Таке тлумачення співпадає і з маніпуляцією та пропагандою. Але автор розглядає лише інформаційну війну. На мій погляд, такий вибір автора не є випадковим, що стає зрозуміло з подальшого тексту розділу й книги взагалі. Цей розділ міг би називатися «Історія інформаційної війни Заходу проти Радянського Союзу та Російської федерації».

З перших сторінок автор наводить приклади інформаційно-психологічної війни Америки проти СРСР, далі він не відхиляється від цієї траекторії, збагачуючи тему відібраними історичними фактами. Автор дуже багато цитує праці В. І. Леніна та наводить історичні етапи цієї інформаційної війни. Початком війни є 1917 рік, коли президент Вудро Вільсон планував розділити територію Росії та закріпити її окремі частини за європейськими державами. Автор наводить жахаючі факти, коли американські війська катували росіян у Владивостоці, подає всі дати, коли Франція, США, Англія планували або видавали документи на розшматування Російської імперії. Автор так захопився описом жахливих планів інших держав пригнобити Росію, що присвятив цьому увесь розділ. Від рядків тексту книги відчувається радянський, імперіалістичний дух свідомості автора, який одержимий ідеєю викриття Заходу, а саме Америки, у маніпулятивному впливі на Російську державу. Далі автор все ж зазначає, що інформаційно-психологічні війни існували в усі часи. С. А. Зелінський відзначив, що ХХ століття сприяло переходу інформаційної війни на новий рівень за рахунок зростання комунікаційних технологій. Також висвітлено вплив пропаганди на масову свідомість. Автор цитує інших науковців щодо пропаганди, свого визначення цього явища він не подає.

Роль ЗМІ у маніпулятивному впливі на масову свідомість автор не висвітлює, вважаючи що першість за впливом на масову свідомість відіграють, не стільки засоби масової інформації, скільки засоби масової комунікації. Тобто не лише преса, телебачення, радіо впливають на реципієнта, а й музика, кіно, театр, книжки, реклама. Тобто Захід впливає на Росію через соціокультурний контент. Автор наводить цитату з А. М. Морозова, який говорить, що для успіху інформаційної війни потрібна дестабілізація й розукрупнення держави. Це висловлювання відсилає нас до розпаду Радянського Союзу на «псевдосамостійні» держави (цитую С. А. Зелінського). У книзі виділяється конкретний час психологічної війни: 1917–1991 рр., тобто увесь радянський період. У цій війні перемогли США, які й до сьогоднішнього дня не полишають спроб впливу на Росію. Тепер мета США — духовна експансія, нав’язування західного способу життя. Автор вживає оцінне слово щодо США «ворог», що недопустимо для науковця, який знає усі методи маніпуляції.

Якби на книжці не був вказаний 2008 рік, можна було б подумати, що ця праця вийшла на багато років раніше, коли більшовики боролися проти дисидентів.

Далі роз’яснюється вплив, спрямований на підсвідомість. Автор рясно цитує З. Фройда та К. Г. Юнга. Знову заглиблення в історію, тільки тепер уже в часи Третього Рейху в Німеччині. На прикладі про вплив на підсвідомість, наводиться факт того, що радянські війська здавалися німцям, а українці й білоруси ставали зрадниками. Висвітлюється вплив Йозефа Геббельса та розглядаються дисертації про нього. Автор говорить про таке поняття як харизматична пропаганда, яка включає в себе створення міфу, орієнтація на обраність, аристократизм, новизну; використання кінематографу; культ сили; характерні мова, жести, одяг. У текстах харизматичної пропаганди використовуються художні прийоми (гіпербола, гротеск).

У розділі другому – «Современные массы. Сосредоточение глупости» – основна думка полягає в тому, що навіть найрозумніші індивіди, коли збираються в масу, перетворюються на осередки дурості. Керівник маси має досягти того, щоб маса стала фанатичною. У цьому розділі надмірно цитувань; своїх думок автора дуже мало. Автор наводить причини згуртування мас, розглядає типи лідерів мас.

У третьому розділі – «Проблемные аспекты влияния СМИ на массовое сознание подрастающего поколения. Пути противостояния» – проголошено, що будь-яка інформація залишається у підсвідомості. Автор дуже багато говорить про цензуру психіки. Майже увесь розділ цитуються праці Зигмунда Фройда та Карла Юнга. Найсильніший впив зазнає дитяча психіка. Культ насилля, жорстокості, порнографії, який пропагується у ЗМІ та комп’ютерних іграх веде до несвідомого бажання молоді наслідувати спожиту інформацію.

Шляхи протистояння, які пропонує С. А. Зелінський:

1) формувати в себе критичне мислення;

2) поважати себе;

3) усвідомити свою унікальність, обраність;

4) вивчати теорію маніпулювання.

Четвертий розділ – «Противостояние негативному влиянию западной идеологии. Пути спасення» – красномовно свідчить своєю назвою, про що далі піде мова. У цьому розділі С. А. Зелінський повторює усі свої тези й приклади з першого розділу тільки іншими словами. Основна думка — йде війна ворогів (Заходу) з нашими (Росією). Окрім зовнішніх ворогів (США), автор упевнений, що існують внутрішні вороги. Тим самим С. А. Зелінський прагне відродити поняття «вороги народу» щодо незгодних з позицією В. В. Путіна. На п’ять сторінок подано висловлювання В. В. Путіна з приводу впливу США і недопустимості цього впливу. Через цитати з різних праць, простежується така думка автора: виправдання в Радянському Союзі політичних репресій, розстрілів «ворогів народу», судилищ над дисидентами.

Книжка агресивно та безсоромно маніпулює свідомістю читачів, хоча її завдання, навпаки, – показати як саме відбувається маніпуляція. Я пропоную розглянути, які саме маніпулятивні стратегії використовує автор у поданій праці, спираючись на характеристики відомого науковця з питань маніпуляції С. Г. Кара-Мурзи:

1)     фабрикація фактів. Брехня, яка базується на стереотипі. С. А. Зелінський маніпулює почуттями росіян, які й так знаходяться в полоні стереотипу, що в усіх нещастях Росії винні США;

2)    відбір матеріалу реальності. С. А. Зелінський згадує лише ті історичні факти, які свідчать про те, як американці чинили жорстокості й планували знищити Росію, ніяких позитивних історичних фактів про Захід автор не наводить, чим нагнітає негатив;

3)     психоз. Своїм тенденційним відбором фактів С. А. Зелінський прагне досягти психозу читача;

4)     ствердження і повторення. Автор повторює свій перший розділ у четвертому розділі цієї ж книжки. Навіщо повторювати одне й те саме, особливо коли цей повтор про «погані» США;

5)     спрощення. Автор максимально спрощує поняття інформаційної маніпуляції та війни. Він ділить світ на своїх (Росія) та ворогів (США та Захід).

Є книжки, які не повинні виходити до друку та взагалі створюватися. Книга «Информационно-психологическое воздействие на массовое сознание» саме з таких. У ній надмірно цитувань, а це наводить на роздуми, що автору нічого сказати свого, надмірно маніпуляції, яка не припустима в науковій праці й недостойна поважного науковця. Автор замість прагнення виокремити сутність повторює свої розділи.

Валентина Кирик, студентка 5 курсу





Друк цієї статті Друк цієї статті