Журналістика – творча професія, яка, в першу чергу, обумовлюється індивідуальною, подекуди унікальною словесною майстерністю працівника ЗМІ. У такому випадку, тут буде доречним старий вислів, що слово – це зброя, і в журналіста вона є головною. Так, саме словом людина виражає свої думки і почуття до всього того, що її бентежить. Однак, як показує життєва практика, така «зброя» може як травмувати людську свідомість, так і, навпаки, – вилікувати, тобто спонукати на добрі вчинки, наприклад.
Журналісту варто завжди пам’ятати про це й бути вимогливим та розбірливим не лише по відношенню до своєї аудиторії, а й передусім до самого себе.
Отже, справедливо характеризувати журналістику як літературну творчість. У цьому нас запевняють і журналістикознавці, оскільки вона так само, як і література, має аналогічне жанрове різноманіття. Безсумнівно, основною «здобиччю» для працівників ЗМІ є інформація, але інструментом її подачі – мова, яку вони використовують у своїх матеріалах.
Сьогоднішня журналістика все частіше вбирає в себе прийоми «нового журналізму» з його цинізмом, розкутістю висловлювання автора, відсутністю принципів та стандартів, викликаних на підґрунті нових соціально-політичних процесів. Саме зараз у журналістиці гостро відчуваються елементи «сороміцького» (непристойного, безсоромного), яке своєю мовленнєвою відкритістю дещо шокує аудиторію та викликає суспільний резонанс, проте водночас і підсилює подачу, зміст інформації, надає їй колоритності та «смаку». Простежити цей феномен можна в матеріалах сучасників-журналістів: Мустафи Найєма, Світлани Корженко, Олександра Бойченка, Ірени Карпи та інших.
Наприклад, публікації Мустафи Найєма виходять за межі журналістських стандартів, принципів та етики, що обумовлюється його мовленнєвою «розбещеністю»: використання нецензурної лексики, іноді в текстах можна натрапити на образи з приниженням певних осіб, як, наприклад: «это – скотство», «что с вами случилось? Полечились, пьяница?», «якщо не має мізків у власній голові, то ви питаєте в інших?», «надеюсь, украинская земля его никогда не примет ни живого, ни усопшего», «трусливые и вороватые» тощо.
На сьогодні журналісти використовують «розбещеність мови» все частіше, і це простежується не тільки в матеріалах відомих «акул пера», але й на шпальтах регіональних українських видань.
Так, у 2010 році головний редактор однієї міжрайонної газети Василь Мірошник, коли балотувався в депутати обласної ради, під стіни будинку отримав купу листівок, в яких було детально розписано народну антипатію до нього. Тоді він звернувся до опонентів зі словами: «Відповідаю серунам!».
Багато читачів взагалі не розуміли, про що саме йде мова, кому саме і за що так люто погрожує редактор. Василь Мірошник писав: «І я нашмаргаю вам задні місця своєю нагаєчкою. І ви знаєте, що сили у мене на це вистачить!!!». Деякі були шоковані і відмовились від подальшої передплати на газету. Редактор у наступних номерах пояснював читачам, мовляв, це спеціально він так звертався до опонентів і нічого образливого, нецензурного у його текстах не було. Таке собі використання елементів «сороміцького»…
Проте, якщо бути фахівцем та уважно читати етичний кодекс журналіста, то можна стверджувати, що це є нічим іншим, як порушенням. Оскільки ніхто не може бути дискримінований через свої політичні уподобання, бо точки зору опонентів мають бути представлені збалансовано. Також недобре зловживати своїм «службовим становищем» і використовувати неприватну газету у власних інтересах. Свідоме порушення норм журналістської етики є абсолютно несумісним із професією.
Використання «сороміцького» в журналістській діяльності також суперечить словам колишнього голови Комісії з журналістської етики Володимира Мостового: «Для журналіста неприпустиме зниження лексики, надмірне захоплення жаргонізмами, використання елементів ненормативної лексики. Культура мови є не забаганкою, а невід’ємною складовою справжньої журналістики. Усі журналістські матеріали мають пройти літературне редагування. Безграмотності, мовній недолугості не місце на сторінках преси, в теле- чи радіоефірі».
Так, використання в текстах сороміцького викликає суспільну ейфорію, шок, підсилює значення події, надає їй відтінку та «смаку», однак стирає інтелігентну, високоосвічену та поважну особистість журналіста. До того ж, на мою думку, це розбещує культуру і журналістику в цілому.
Журавель Наталія – студентка 5 курсу кафедри журналістики заочного відділення (у межах виробничої практики)