Відповідно до «Положення щодо порядку присвоєння вчених звань», наукові та науково-педагогічні працівники можуть отримати вчене звання за умови публікації двох і більше статей у журналах, включених до баз даних Scopus або Web of Science. Наукометрична база даних Scopus – це бібліографічне і реферативне сховище даних та інструмент для відстеження цитованості статей, опублікованих у наукових виданнях. Web of Science – це платформа, на якій розміщено бази наукової літератури та патенти. Вона охоплює матеріали з природничих, технічних, біологічних, суспільних, гуманітарних наук і мистецтва.
Більше сотні українських наукових журналів індексуються в базах даних Scopus або Web of Science. На початок 2018 року в Україні є 661 вищий навчальний заклад. За даними МОНУ, з 1996 по 2016 рік було захищено 655 докторських та близько 1500 кандидатських дисертацій. Для отримання вченого звання доцента та професора науковцям із науковим ступенем необхідно мати публікації в журналах, включених до Scopus або Web of Science.
Особиста практика авторів цієї статті за 2018–2019 роки показала, що наукометричний журнал, який надає можливість безкоштовної публікації для українських науковців, до одного номеру включає близько 20 статей, у той час як періодичність виходу такого журналу – від 2 до 6 разів на рік. Тобто захищеним науковцям необхідно не тільки опублікувати матеріал, який містить так зване наукове відкриття, але й стати в чергу для можливості опублікування свого рукопису за умови подвійного сліпого рецензування. Якщо тематика журналу рідкісна, черга до нього менша, але тематика повинна бути вузькопрофесійною. Відповідно, опублікувати результати досліджень за профільною темою окремого науковця не вдається. Необхідно буде писати статтю під зазначені тематичні напрямки журналу. Потрапляючи в таку ситуацію, не всі автори достатньо розбираються в темах, які є необхідними для журналу, тому якість таких спорадичних досліджень не завжди є високою.
Відповідно, рецензенти повертають рукописи з відмовою в публікації. Інша проблема виникає тоді, коли редакторський колектив індексованого журналу за публікацію вимагає від автора більше 300 доларів, що є відчутною сумою для українських науково-педагогічних працівників. Тож публікація в індексованих журналах перетворюється на різновид лотереї: якщо автор статті врахував зауваження рецензентів і вгодив редакторам журналу унікальністю тематики статті (що забирає зазвичай більше року), його визнають успішним науковцем.
Такий підхід має позитивні та негативні сторони.
Позитивні аспекти таких публікацій полягають у наступному.
- Вихід на світовий рівень наукової комунікації.
- Удосконалення власного наукового інструментарію в напрямку відповідності вашого рукопису світовим науковим вимогам.
- Відсіювання псевдонауковців, не здатних генерувати нові ідеї та інтегрувати їх у світову наукову спільноту.
Основним негативним складником обмежень, викликаних необхідністю публікацій у Scopus або Web of Science, є те, що кваліфіковані українські науковці, які продукують інноваційні наукові ідеї, не завжди здатні якісно оформити рукопис, який уже на формальній стадії рецензування не проходить далі.
На підставі досвіду успішної співпраці з низкою індексованих журналів із різних галузей наук пропонуємо декілька порад, які, сподіваємося, допоможуть науковцям отримати бажані публікації.
Тема повинна бути рідкісною, міждисциплінарною, або загальновідома тематика має бути розглянута під новим кутом. Наприклад, така тема, як «Роль і місце громадянської журналістики у процесі творення новин» не пройде в міжнародний журнал, а тема «Суспільні смаки та їхня роль у творенні новин» має шанс. І редакторів, і читачів цікавить натурне дослідження, яке ґрунтується не на суб’єктивній думці авторів статті, а на смаках читачів.
Для цього, крім теоретичної бази, автору доведеться оформити статистичне дослідження, яке передбачає опис методів збору та аналізу інформації. Плюсом є візуалізація – скажімо, побудова змістовних діаграм, які проілюструють хід і результати дослідження.
Намагайтеся писати в парі з кимось. Співавторство не тільки взаємно мотивує, але й допомагає написати рукопис з урахуванням декількох точок зору.
Перед тим як написати статтю, конкретно оберіть журнал, куди плануєте її подати. Потім виберіть тематику, яка представлена на сайті журналу, і пишіть відповідно до неї.
Скільки редакторів, стільки й думок. Якщо в одному журналі вам сказали, що рукопис недостатньо наукомісткий, точно не варто відмовлятися від статті. Якщо зауваження не зводяться до технічних аспектів рукопису, зверніться до іншого журналу.
Запасіться терпінням. Відповідь надійде не раніше місяця, а може забрати й півроку. У більшості індексованих журналів рецензенти працюють на громадських засадах, тому редактори не можуть відчутно пришвидшити їхню роботу.
Терпіння та якісна праця обов’язково винагороджуються. Що більше зауважень рецензентів ви виправите, то якіснішим буде опублікований матеріал.
Зміст роботи повинен бути максимально авторським і оригінальним. Переказ досліджень і думок інших авторів не зможе замінити результати ваших досліджень. Більше 70% обсягу статті повинно бути авторської думки, а не згенерованих думок інших авторів з обраної тематики.
Максимально задіюйте англомовних авторів. Бажано оглянути останні публікації з обраної тематики за останні 5 років.
Отже, успіху можна досягти в результаті наполегливої праці, заснованої на великій кількості спроб і помилок. Початківці зазвичай лякаються обсягів роботи, яку треба виконати, особливо після того, як від рецензента вдруге або втрете приходить відмова. Проте кожна така відмова допомагає виправити помилки, допущені в попередніх рукописах.
Валентина Куриляк, кандидат технічних наук; Максим Балаклицький, доктор наук із соціальних комунікацій