«Харьковский еженедельник»: піонер української журналістики на тлі епохи

06.11.2012, Переглядів: 2 535

І. Л. Михайлин. «Харьковский еженедельник»: піонер української журналістики на тлі епохи. «Харьковский еженедельник» (4.05 – 20.07 1812) –– перша газета в Східній Україні, яка була заснована професорами Імператорського Харківського університету Й. М. Лангом і К. К. Нельдехеном –– німцями за походженням. Вона увібрала німецьку пресову традицію, яка відзначалася історичною глибиною, реалізацією економічної моделі журналістики, приватним статусом і нормативністю існування регіональної преси. Часопис висвітлював господарське життя, давав сільськогосподарські поради. Він був закритий за наказом столичної цензури.

Ключові слова: «Харьковский еженедельник», історія журналістики, Східна Україна, перша газета.

И. Л. Михайлин. «Харьковский еженедельник»: пионер украинской журналістики на фоне эпохи. «Харьковский еженедельник» (4.05 – 20.07 1812) –– первая газета в Восточной Украине, которая была основана профессорами Императорского Харьковского университета И. М. Лангом и К. К. Нельдехеном –– немцами по происхождению. Она вобрала в себя немецкую газетную традицию, которая отличалась исторической глубиной, реализацией экономической модели журналистики, частным статусом и нормативностью существования региональной прессы. Газета освещала хозяйственную жизнь, подавала сельскохозяйственные советы. Она была закрыта по приказу столичной цензуры.

Ключевые слова: «Харьковский еженедельник», история журналистики, Восточная Украина, первая газета.

I. L. Mykhailyn. «The Kharkov weekly»: the pioneer of Ukrainian journalism against the era. «The Kharkov weekly» (4.05 – 20.07 1812) – the first newspaper in East Ukraine which was based by I. M. Lang and K. K. Neldekhen, professors of Imperial Kharkov University,  Germans by origin. It incorporated German newspaper tradition which differed historical depth, realization of economic model of journalism, the private status and a specification of the regional press existence. The newspaper covered economic life, submitted agricultural advices. It was closed by order of capital censorship.

Keywords: «Kharkov weekly», journalism history, East Ukraine, first newspaper.

 

В існуванні будь-якого явища, яке тривало в часі багато років, а можливо, й століть, особливий інтерес викликає його початковий період. Причину цього слід вбачати в категорії синкретизму, якою позначено, зазвичай, період становлення. Доволі часто цю категорію плутають з поняття «синтетизм». Вони споріднені, бо походять від одного старогрецького слова ????????, що означає з’єднання, складання. Проте, якщо прикметник «синтетичний» означає –– одержаний унаслідок складання, узагальнений, об’єднаний, то поняття синкретизму означає нерозчленованість, злитість, характерні для початкового нерозвинутого стану будь-якого явища. Іншими словами, у початковому періоді ховаються всі наступні інтенції його майбутнього розвитку.

На цій методологічній ідеї ґрунтується увага до засновників, родоначальників, основоположників національних літератур і культур. Українці глибоко переконані у виключній ролі Т. Шевченка, який у своїй творчості заклав підстави для створення української нації, історіософії, літератури. У російській свідомості закріплена думка про те, що в творчості О. Пушкіна міститься програма розвитку російської літератури наступних епох. Так само поляки думають про А. Міцкевича, болгари –– про Х. Ботева, угорці –– про Ш. Петефі.

Якої специфіки ця ситуація набуває на теренах журналістики? Журналістика –– значно складніша галузь духовного виробництва, ніж література. Раніше журналістика уявлялася як складник літератури; потім ці дві галузі зрівноважилися в своєму значенні і впливі на суспільство; сьогодні література виявляється включеною в систему масової комунікації. Цю нову ситуацію цілком недвозначно зафіксував Валерій Триков у навчальному посібнику «История зарубежной журналистики: От истоков до Второй мировой войны» (2007), де зазначив: «Подібно до того, як раніше, в епоху графосфери, вивчення історії літератури було необхідним складником гуманітарної освіти, в епоху медіа курс історії журналістики здійснює головну культурно-просвітницьку функцію, яка раніше належала історико-літературним курсам» [6: 5].

У журналістиці (чи загальніше –– сучасному медіа-виробництві) головною одиницею опису (дослідження) є часопис (окреме періодичне видання) та аналогічні явища в інших видах журналістики. Не те щоб у журналістиці девальвувалося поняття творчої індивідуальності автора, але не можна заперечувати, що самі результати праці тут мають колективний характер хоча б тому, що кожне газетне число заповнюється творами групи авторів. А відтак, якщо ми прийшли до висновку, що одиницею існування журналістики (в добу, певна річ, друкованої преси, «галактики Гутенберга») є часопис, то на роль засновника, родоначальника, основоположника української журналістики має претендувати перша газета в Східній Україні, яка мала назву –– «Харьковский еженедельник», 200-ліття якого ми відзначаємо цією конференцією.

Розглядові цієї газети має передувати загальна характеристика епохи та умов її виникнення.

Джерела (мотиви) виникнення журналістики за нашими спостереженнями можуть бути лише трьох типів, які й породжують три моделі заснування журналістики. Перша модель (вона ж і найдавніша) – комерційна (економічна) – виникає з ідеї можливості й необхідності торгувати новинами. Першими цю ідеї втілили в життя німці. Вони почали торгівлю новинами ще в рукописному форматі, лише потім зрозуміли, що для цього можна використати друкарський верстат. У Німеччині існувала найбільш потужна рукописна журналістика. У 1520–1614 рр. у столиці Саксонії Лейпцигу торгівельним домом Фуггера і Вельзе видавалася рукописна газета «Ordinari Zeitung» («Звичайні вісті»). Вона виходила не регулярно, а в міру накопичення повідомлень, мала економічний характер [Див. докладніше: 7].

Часом народження друкованої журналістики більшість учених вважає 1609 рік, під яким зафіксовано появу двох щотижневих газет під однаковою назвою «Avizo relation oder Zeitung», що виходили в Страсбурзі й Аугсбурзі. Страсбурзька газета містила підзаголовок: складання «авізо реляціон» буде продовжене за прикладом минулих літ. Отже, це був не перший рік видання газети, тому прийнято говорити, що народження журналістики ховається в сутінках віків.

За новітніми даними, які навів у навчальному посібникові «Теорія масової інформації та комунікації» З. В. Партико першою вважають сьогодні газету «Rеlation aller f?rnemmen und gegenckw?rdigen Historie» («Зібрання всіх відомих і згадуваних історій»), яку почав видавати 1605 року у Страсбурзі Йоган Каролус [3:25].

За прикладом німців незабаром торгувати друкованими новинами стали італійці, швейцарці, голландці, англійці. Варто взяти до уваги, що Німеччина, Італія не існували як єдині держави, їх етнічний простір був розділений на численні королівства, графства, маркграфства та ін., тобто саме поняття політичного центру в них було відсутнє. Прикметно, що й Швейцарія складала на той час федерацію земель чи навіть конфедерацію. Журналістика виникла первісно як регіональне явище й іншою, за визначенням, бути не могла.

Друга модель –– політична –– пізнішого походження; вона змогла реалізуватися тоді, коли з’ясувалося, що журналістика справляє величезний вплив на формування громадської думки. Цим невдовзі скористалися політики, заснувавши офіційні, урядові видання: «Ля газет» у Франції (30 травня 1631) і «Ведомости» в Росії (2 грудня 1702). Франція й Росія були централізованими державами, які досягли торжества королівської й царської влади й використали пресу для зміцнення цієї влади.

Третя модель – культурно-просвітницька – наймолодша; авторитетом журналістики не могли не скористатися поневолені народи. Як не дивно сказати, навіть у Європі ХVІІ –– ХVІІІ століть їх була більшість, не говорячи про решту світу.

З наведеного випливає три висновки:

1) економічну модель становлення журналістики реалізують народи, які мають багато держав і відповідно й багато політичних центрів. Політичну (столичну) модель реалізують суворо централізовані держави. Культурно-просвітницьку – бездержавні народи. В усьому цьому простежується закон: «Преса завжди приймає форму і забарвлення тієї соціально-політичної структури, у межах якої вона функціонує» [5:3];

2) економічна журналістика має своєю метою поширення (торгівлю) інформацією. Головним для неї є інформаційні жанри. Для політичної моделі – публіцистика. Політична модель теж торгує, але – ідеями, оцінками, концепціями. Культурно-просвітницька модель публікує в основному літературні твори, фольклорні записи, історичні документи на підтвердження права певного народу на самостійне життя. З цього все починається. Далі приходить час для світоглядної публіцистики, а потім і до інформаційної діяльності;

3) журналістика первісно не була наділена статусом масової інформації, а була таким же елітарним читанням, як і книжки. До статусу масової інформації вона йшла два з половиною століття. Лише в 1830-х роках розпочався процес перетворення журналістики на масову інформацію (за рахунок зростання тиражів унаслідок запровадження загальної початкової освіти в провідних країнах світу) і завершився наприкінці ХІХ століття в журналістській діяльності Джозефа Пулітцера та Вільяма Херста (Герста).

Датувати народження української журналістики необхідно двома роками: 1776 роком — від появи в Австрії, у Львові, тобто на етнічних українських землях, франкомовної «Gazette de Leopol». Оскільки українська територія була розділена державним кордоном Австрії й Росії, а в Російській імперії існували зовсім відмінні умови суспільного розвитку, то українська журналістика тут виникла незалежно від австрійського зразка, тобто цілком самостійно. А відтак і 1812 рік — час існування «Харьковского еженедельника» — слід вважати роком народження української журналістики в Росії.

У порівнянні з державними народами (Німеччина, Швейцарія, Голландія, Англія, Франція, Іспанія, Італія) українська журналістика істотно запізнюється за часом виникнення і темпами подальшого розвитку. Але якщо розглянути журналістику інших колоніальних народів Європи, то побачимо інше: українська журналістика за хронологією й характером цілком вписується в загальноєвропейську парадигму

У порівнянні із сучасністю політична карта Європи ХVIII століття відчутно відрізнялася. На ній, наприклад, існувала лише одна слов’янська держава — Росія; решта слов’янських народів, крім росіян, своїх держав не мали і перебували в колоніальній залежності або від тієї ж Росії, або від Австрії, або від Пруссії, або від Туреччини. Усю Північ Європи займала Швеція, яка включала в себе й сучасну Норвегію, і Фінляндію, і частину Данії. Таке політичне становище позначилося й на розвитку журналістики в залежних народів. Центр Європи займала німецька держава Австрія. Польща з 1795 року перестала існувати.

Не зупиняючись докладно на конкретних прикладах, вкажемо на три особливості культурно-просвітницького типу виникнення журналістики, тобто початкового етапу розвитку національної журналістики європейських народів, що перебували в колоніальній залежності:

1) народження національної журналістики колоніальних народів від середини ХVIII до середини ХIХ століття (між 1763 і 1857 роками), як те спостерігаємо в українців, є правилом в культурній історії європейців;

2) так само традиційним є заснування перших видань не своєю національною мовою, а мовою метрополії, панівної нації; формування національної літературної мови — тривалий і непростий процес, який відбувався переважно в журналістиці, але міг займати не один десяток років;

3) не становить винятку й видання періодичної преси за межами своєї країни, що спостерігаємо і в історії української преси, наприклад, з журналом «Основа», що виходив у Петербурзі.

Встановивши, що зародження української журналістики в цілому відповідало загальноєвропейській парадигмі, повернімося на терени України.

Датою народження журналістики в підросійській Україні є 1812 рік, коли в Харкові від 4 травня до 20 липня існувала газета під назвою «Харьковский еженедельник». Вийшло усього 12 чисел. Друкувався великий як на ті часи тираж –– 600 примірників. З’являлася вона щосуботи в обсязі 1–1,5 друкованого аркуша. Передплата для Харкова дорівнювала 10 крб. на рік, а з пересилкою –– 12.

Як же взагалі народилася в Харкові ідея створити свою журналістику?

Ця ідея народилася в Харківському імператорському університеті, куди для забезпечення навчального процесу було зібрано чимало відомих і видатних учених Європи. «Усе це були видатні діячі, –– підкреслили знамениті історики нашого міста Д. І. Багалій і Д. П. Міллер і далі подали такі дані: –– З 47 викладачів Харківського університету за перше десятиліття іноземців було 29; більш за все дала Німеччина (18 душ), потім Слов’янські землі (7) і Франція (4 д.)» [1:579].

Для народження харківської журналістики вирішальну роль відіграла присутність у місті порівняно великої групи німецьких учених. Тут слід мати на увазі, що німецька пресова традиція відзначалася трьома особливостями: 1) історичною глибиною й розумінням природності існування журналістики в культурному суспільстві, 2) усвідомленням нормативності регіональної журналістики і 3) розумінням журналістики як приватного комерційного підприємства, створеного для торгівлі новинами, а не державного інституту, спрямованого на пропаганду політики уряду.

Німецькі професори прищепили нашому місту свою національну концепцію журналістики й виступили першими видавцями й редакторами періодичних видань. Видавцем газети був університетський книгар Йосип Матвійович Ланґ (Ланґнер), а редактором – професор Карл Карлович Нельдехен, німець з Берліна, запрошений для викладання в Харківському університеті сільськогосподарських наук ще першим попечителем Харківської навчальної округи графом С. О. Потоцьким. Його сучасник і співвітчизник професор Крістоф-Дитріх фон Роммель у спогадах про своє перебування в Харкові дав широку характеристику німецькому представництву в Харкові. Залишив він кілька слів і про осіб, які нас цікавлять:

«До цих німців належав також Ланґ, шваб, викладач політичної економії, що покладав великі надії завдяки розв’язанню політично-соціальних питань, (…) і Нельдехен із Берліна, професор сільського господарства, що, будучи необізнаним з родючими землями України, на початку розвеселив студентів своєю теорією про добрива, а потім повернувся зі своєю жінкою-полькою до власного маєтку» [4:124–125].

«Харьковский еженедельник» виник з бажання задовольнити запити промисловості й торгівлі. У відповідності до своїх наукових інтересів К. Нельдехен вміщував у своїй газеті переважно матеріали з господарського життя, давав сільськогосподарські поради.

«Предметом цих листків, –– писав редактор у вступному слові, –– є загальнокорисні знання економії і технології, засновані на досвіді славних мужів, також важливі комерційні повідомлення й наостанок предмети, що служать для приємної бесіди, як-от: невеликі вірші, анекдоти та под.» [8]. Первісно часопис мав відділи економії, технології, комерції й суміші. Про політику чи якісь інші суспільні справи автори писати не збиралися.

З матеріалів газети привертають увагу статті про спосіб очищення прогірклої олії, про новий спосіб полірування сталі та скла, велика розвідка самого К. Нельдехена під довгою назвою «Про причини, чому в багатьох від природи дуже родючих країнах господар не отримує від свого домоведення того достатку, який він міг би отримувати».

З самого початку, проте, відчувався брак знайомства редактора з українським та російським життям. Уже в рукописі першого числа газети, поданого до цензурного комітету, було знайдено багато граматичних помилок та стилістичних огріхів. Відчувалася властива німцям затеоретизованість пропонованих читачам матеріалів, відірваність їх від практичних потреб тодішнього життя.

Аби надати газеті більшої популярності, видавець Й. М. Ланґ уніс зміни в її програму, замість торгівельних бюлетенів став друкувати звіти про діяльність Харківського добродійного товариства, вміщувати статті з історії та естетики. Так, у газеті з’явилася перекладна стаття Ф. Шіллера «Про призначення ліричної поезії». Вона свідчила про інтерес харківських читачів до творчості видатного німецького поета та про захоплення романтичним напрямком, який він репрезентував.

У всіх числах газети друкувалася з продовженням велика розвідка «Про стан російської армії в часи Катерини ІІ», яка навіть не була закінчена у зв’язку з припиненням видання. П. Я. Лещенко, дослідник історії харківської преси початку ХІХ століття, припускав, що автором цієї праці є професор університету Г. Успенський, автор монографії «Про стан збройних сил Росії часів Петра Великого» [2:22].

До редагування газети були залучені викладачі й студенти університету В. Маслович, Я. Матес. У відділі суміші стали друкуватися вірші та епіграми згаданого В. Масловича.

Становить інтерес для сучасного дослідника й відділ об’яв, який дає цікаві матеріали для характеристики приватного життя тодішнього громадянства. У цьому ж відділі друкувалися метеорологічні спостереження магістра університету Комлишинського за термометром, гідрометром і барометром.

Широко висвітлювалася на сторінках «Харьковского еженедельника» торгівля в місті, а також ярмаркові товари й ціни на них в інших містах України й Росії. В оголошеннях повідомлялося про громадські заходи, які провадив відомий уже тоді Г. Квітка з добродійною метою. З інших приватних об’яв дізнаємося про відкриття нових навчальних закладів, про вчителів, що шукають учнів для репетиторства, про різні концерти, продаж нерухомості та ін.

Газета була першою ластівкою, піонером української преси, бабусею харківських газет. «Харьковский еженедельник» мав успіх, про що свідчить тираж газети –– 600 прим. Слід врахувати, що харків’яни до того часу газети як такої не бачили в очі. За час існування часопису його передплатили 25 осіб. Популярність газети росла. Але на дванадцятому числі її видання було припинене при прямому втручанні столичної цензури. Справа в тому, що «Харьковский еженедельник» почав виходити з дозволу губернської, а не столичної влади, і згодом цензурному комітетові університету було зауважено, що він не повинен був без ухвали Вищого Начальства дозволяти видання цієї газети. Час тоді був важкий – французьке військо просувалося до Москви; у Росії розпочалася фінансова криза; це не дозволило ініціативі німецьких професорів пустити глибші корені й мати більш поважні наслідки в історії української журналістики.

Але на цьому ентузіазм харківської творчої інтелігенції не вичах. К. Нельдехен проклав дорогу й показав взірець. Отож через чотири роки в Харкові з’явилися відразу два журнали «Харьковский Демокрит» (1816) і «Украинский вестник» (1816–1819), що закріпили й розвинули успіх газети-первістка, стали тими виданнями, які засвідчили поважність намірів і глибину можливостей харківських журналістів. Через рік вийшли в світ два числа журналу «Украинский домовод» (1817). Сім років існувала газета «Харьковские известия» (1817–1823). Їй на зміну як видання університету розпочав вихід «Украинской журнал» (1824–1825). Поступово німецька традиція поступалася місцем російській моделі політичної журналістики та українській моделі культурно-просвітницької журналістики, які далі тривалий час співіснували на теренах підросійської України.

 

Література

1. Багалей Д. И. История города Харкова за 250 лет его существования (1655 – 1905) : историч. моногр. : В 2 т. – Репринтное издание / Д. И. Багалей, Д. П. Миллер. – Харьков, 1993. – Т. 2. – 982 с.

2. Лещенко П. Я. «Харьковский еженедельник» (1812 р.) / П. Я. Лещенко // ХІІІ звітно-наукова сесія, Секція української мови та літератури: Тези доповідей. –– Х., 1958. –– С. 22.

3. Партико З. В. Теорія масової інформації та комунікації : навч. посіб / З. В. Партико. –– Львів : Афіша, 2008. –– 292 с.

4. Роммель К.-Д. фон. Спогади про моє життя та мій час / Крістоф-Дітріх фон Роммель. – Х.: Майдан, 2001. – 236 с.

5. Сиберт Ф. Четыре теории прессы / Ф. Сиберт, Т. Петерсон, У. Шрам; пер с англ. –– М.: Аспект-пресс, 1998. – 104 с.

6. Трыков В. П. История зарубежной журналистики: От истоков до Второй мировой войны : учеб. пособие / Валерий Трыков. –– М.: Инфомедиа Паблишерз, 2007. –– 440 с.

7. Федченко П. М. Преса та її попередники : Історія зародження й основні закономірності розвитку. –– К. : Наукова думка, 1969. –– 350 с.

8. Харьковский еженедельник. –– 1812. –– 4 мая.





Друк цієї статті Друк цієї статті