«Государство, которое плохо относится к животным, всегда будет нищим и преступным»
Ці слова належать одному з найвідоміших російських письменників Леву Толстому. Нам же залишається перенести цей вислів у сучасні реалії.
Споконвіку люди і тварини поєднані «невидимою ниткою». Ера існування дає нам зрозуміти, як себе поводити із тими, хто, на відміну від нас, не має аналітичних можливостей мислення і всього того, що ми звикли називати розумом. На початкових стадіях розвитку біологічного виду під назвою «людина» було цілком нормальним вбити тварину заради хутра, тепла, позбавити життя заради їжі вкрай жорстокими методами. Як би це не звучало страшно, але це було цілком нормальним. Нормальним, адже альтернатива була відсутня. Людям потрібно було їсти та вдягатися, щоб не змерзнути від холоду. Разом із ними тільки починалася ера. Саме тому вони були недосконалими.
Але що ж відбувається зараз? Що ми бачимо сьогодні? Незважаючи на появу штучного інтелекту, величезні відкриття та прориви, люди так само вбивають тварин і «чіпляють» на себе хутро. Хоча зараз вже життєво необхідної потреби немає.
Якщо холодно, то є десятки варіантів, як зробити так, щоб було тепліше, аніж у хутряній шубі. Науковий прогрес дійшов до того, що, вдягнувши якісну термобілизну, можна накинути зверху відносно тоненьку куртку. Отож, ніякі морози вас не підкосять. До того ж це дуже зручно.
Інша альтернатива – штучне хутро. Його на перший погляд навіть професіонал не відрізнить від справжнього. Та, нажаль, нікому це ні про що не говорить. А факти і цифри дуже красномовні! Заради однієї норкової шуби гине 42 самки норок. 42 живі істоти. Нехай кожен залишиться сам на сам із думками.
«Хутро і шкіра – це красиво. Так, це дійсно красиво. Мені подобається бачити це на інших та вдягати безпосередньо на себе. А тваринка, ну, вона вже померла, її нема, а натуральний виріб ні в чому не винен. Та й невідомо, скільки тварин постраждало і продовжує страждати від хімічних фабрик із виробництва синтетичних матеріалів», – такої думки дотримується викладач кафедри журналістики Ніла Калашник. Думка, яка має право на існування так само, як і десятки інших.
«Комунікація людей і тварин – це надзвичайно важлива складова сучасного світу», – зазначає Тетяна Казакова, доцент кафедри журналістики. Судячи із її думок, стає зрозумілим, що вона проти того, аби це спілкування базувалось на смерті і стражданнях. Це й зрозуміло, але навіть вона впускає альтернативні течії в це гостре питання: «Хутряні шуби та жилети не викликають в мене приязні. Безрукавні жилети на дівчатах, як на мене, виглядають непривабливо. Непривабливо настільки, що і сама не вдягну їх, хоча вдома висить дуже дорога каракулева шуба. Сучасні куртки теплі, а при їх створенні жодна тварина не постраждала». При такій позиції Тетяна Володимирівна зазначає, що шкіряне взуття дійсно незамінне. Принаймні на сьогодні промисловість не пропонує покупцю взуття, яке б відносно швидко приймало форму стопи, було настільки ж зручним, екологічним і безпечним для здоров’я.
Отже, поки альтернатива не знайдена, люди – заручники обставин.
Опираючись на досвід інших держав, відверто кажучи, розвинутих у десятки разів більш за Україну, потрібно вчитися і робити висновки. На прикладі Великої Британії можу впевнено сказати, що там хутряні вироби не заохочуються суспільством і модою.
Ольга, емігрантка з України, зараз вже громадянка Великої Британії, живе в туманному Альбіоні 16 років. Вона розповіла про ставлення англійців до натурального хутра: «Декілька років тому, приїхавши в Україну без теплих речей, мусила здійснити невеликий «шопінг» у рідному Харкові. Ви бачили б обличчя продавців, коли я відмовлялася від пуховиків, де на капюшонах було пришите хутро. Українки ж таке люблять, а я чомусь відмовлялась. Обрала благополучно пальто із хутром, яке відстібається. Його залишила в Харкові. Адже в Лондоні на мене буде спрямована купа поглядів. Там усі лише захищають та зберігають природу. Навіть штучне хутро не прижилося».
Серія цікавих історій на цьому не завершилася. Ольга розказала, що взяла додому собі кошеня з притулку, заплативши за це невеликі гроші: «У нас особливе ставлення до тих, хто проявляє турботу і рятує тварин. Уряд навіть виплачує кошти малозабезпеченим громадянам, які виявляють бажання опікуватись чотирилапим. Сума доволі серйозна, як на мене, починаючи від 300 фунтів і більше. Цифра залежить від розміру і необхідних умов утримання». Розповідає, що по приїзді в Україну не перестає дивуватися тому, яка в нас ситуація з тваринами. Це вже ріже їй очі. Вона вже давно не бачить тварин, які бродять по містах голодні.
Усі ці погляди формують розпуття, яке присутнє у думках, позиціях, бажаннях. Різний менталітет, умови життя, особистісні цінності – усе це формує сьогодення. В цей час по інший бік життя залишається тваринний світ, здавалось би, сильніший, але й беззахисний.
Христина Асика – студентка 4 курс відділення журналістики