Студенти відвідали харківську студію радіостанції «Голос Свободи»

07.12.2017, Переглядів: 293

Перші радіостанції з’явилися в Україні у 20-х роках ХХ століття. Символічним є і те, що вони були побудовані саме в Харкові ― тодішній столиці країни.

Але в той час, коли ми з одногрупниками йшли вулицею Чернишевського, я не знала цієї інформації. Взагалі, коли мова заходила про радіо, в уяві випливав чіткий образ ведучих із популярного російського комедійного фільму «День радіо». Тож, очікуючи зустрічі з Дмитром Шевченком, я не знала, чи виправдаються мої сподівання щодо справжності показу радіоефірів на телебаченні.

Декілька хвилин чекаємо на головного редактора радіо «Голос Свободи»; роздивляємося старі будівлі Харкова та розмовляємо на вічні теми. Ось високі дерев’яні дверцята відчиняються, і звідти показується невисокий чоловік середнього віку. Щиро посміхається усій групі та, поки ми підіймаємось сходами на другий поверх, хизується будівлею, в якій розташована радіостанція. Будинок зведено ще в позаминулому столітті, він має пічне опалення; зараз тут розташовується Спілка письменників України, а ще близько ста років тому тут програв у більярд Володимир Маяковський.

У студії впадає в око яскраве оформлення в синьо-жовтих кольорах: стенди з логотипами, робочі столи, фірмові наліпки, жалюзі, навіть чашки сині й жовті! Тут доречним є і слоган «Голосу»: «Радіо з неприхованою національною цензурою».

Пізніше, коли прозвучить питання про концепцію медіа-центру, пан Шевченко скаже: «Ми маємо на меті сприяння розбудові незалежної Української Соборної Держави на засадах соціальної і національної справедливості». Для досягнення зазначеної мети радіо «Голос Свободи» ставить перед собою такі завдання:

  • пропагування національного духу українців;
  • виховання свідомого українця-націоналіста, підвищення його освітнього рівня;
  • збереження та пропаганда найкращих зразків національного культурного й мистецького здобутку;
  • інформаційний захист національних інтересів та національної духовності;
  • виховання поваги до загальнолюдських цінностей та загальносуспільних інтересів.

Три стіни невеликої кімнати майже повністю увішані картами та символами України, вирізьбленими картинками кобзарів, іконами, подяками Дмитру Шевченку, плакатами музичних фестивалів та фотографіями ведучих і гостей студії. Серед безлічі таких зображень знаходжу і знайоме обличчя: журналіст, військовослужбовець Мирослав Мисла. Тоді ж головний редактор радіо і згадує про хлопця: «Коли ми працювали на Майдані, Мирослав був одним із наших журналістів».

Під час подій 2013–2014 років радіостанція вела мовлення зі Штабу національного спротиву, журналісти працювали у прес-центрі, що розташовувався в Будинку профспілок. Хлопці були одними з перших, хто почав вести прямі трансляції подій, і чи не єдиними, хто працював цілодобово. Здається, що тоді все було легко. Проте журналісти постійно перебували в небезпеці й навіть планували стратегії відходу з будівлі, якщо її захоплять. У лютому 2014-го мобільну студію радіо «Голос Свободи» було знищено внаслідок пожежі в Будинку профспілок.

Дмитро багато розповідає про історію радіостанції, подальші плани, але мені зрозуміло лише одне: тут, як і у фільмі, працює професійна, творча команда, яка може знайти вихід із найжахливіших ситуацій. Ці хлопці мають багаторічний досвід роботи у вітчизняних електронних та друкованих ЗМІ, що дає привід вірити їм та хотіти стати схожим на них.

Валерія Ємець – студентка 2 курсу відділення журналістики





Друк цієї статті Друк цієї статті