Анна Гін: “Треба ставити запитання, відповідаючи на яке, людина розповість історію”

29.12.2016, Переглядів: 186

img_20161130_100606Майстер-клас з майстерності інтерв’ю для студентів-журналістів провела відома журналістка Анна Гін, яка зараз працює у сфері піару. Її натхненність і харизма швидко полонили аудиторію.

Спершу журналістка розповіла про те, що інтерв’ю — це не просто жанр: мовляв, прийшов, отримав відповіді на свої питання, написав матеріал, і завдання виконано. Ні. Анна говорить, що інтерв’ю дуже складний жанр, який вимагає уваги та уважності, ретельної праці з людиною та із текстом.

img_20161130_110042Вона поділила роботу з інтерв’ю на три великі блоки: підготовка, зустріч і написання тексту, і деякі лекційні моменти показувала за допомогою ігор.

З цих трьох блоків студенти винесла багато цікавих речей, які можна зрозуміти лише на практиці. Наприклад, що б не казали про людину, думку про неї варто складати лише при особистому знайомстві, бо людина може виявитися не такою, як про неї розповідали. Це Анна показала за допомогою психологічної гри, коли з аудиторії виходять декілька студентів, а потім заходять та дивляться на показане фото, слухають, що це за людина, і намагаються пояснити, які фактори зовнішності вказують на її характер і вдачу. І кожному студенту про зображену особистість попередньо розповідають інше. Ціль гри — пояснити, що не треба дозволяти іншим за тебе складати про когось думку.

Журналістка наголосила на тому, що потрібно бути відвертим, але разом із тим чемним. Мовляв, якщоimg_20161130_112007 чогось не знаєте, краще зізнайтеся у цьому, аніж потім у ході розмови виявиться, що це брехня. Питання  можна заздалегідь не готувати дослівно, але якщо вони є, краще не дивитися у листочок, а тримати питання в голові. Інтерв’ю — це розмова, у ході якої можуть виплисти зовсім нові темі, набагато цікавіші, або ті, що відповідають на завчасно підготовлені запитання. Питань-штампів, зазначає Анна Гін, краще уникати, бо розумні люди це одразу розуміють, і бесіда може стати натяжною.

Про вмикання диктофона потрібно повідомляти заздалегідь, але не надмірно акцентувати на цьому. Також Анна для себе виявляє межі інтерв’ю. Якщо розмова триває менше, ніж півтори години — то це вже коментар, бо потрібен час, аби розкрити людину як особистість.

img_20161130_114036Анна поділилася із студентами цікавим “прийомом бурундуків”. Якщо співбесідник дуже нудний, розповідає зовсім не те, що треба для матеріалу, а перебити та направити його у потрібне річище не вдається, то можна поставити якесь зовсім несподіване запитання, ну геть не по темі, наприклад, “а бурундуки смугасті?”. І поки людина втямить, для чого ви це взагалі сказали, можна повернутися до тих питань, що підуть у матеріал.

А коли підходить момент написання тексту, то писати потрібно так, аби читач усе зрозумів, навіть якісь специфічні професійні поняття, а відповіді можна передати точною та образною мовою, обов’язково зберігаючи суть сказаного.

Текст і фото Альбіна Федотова





Друк цієї статті Друк цієї статті