Інтерес до самої професії «журналіст» зростав завдяки щоденній роботі рідної кафедри

30.08.2016, Переглядів: 331

11880799_1088587394504670_835167637_nЮлія Тарасова – випускниця відділення журналістики ХНУ ім. В.Н. Каразіна 2008 року. В 2007-2009 рр. – кореспондент газети «Новий день», 2008-2013 рр. – кореспондент інформаційного агентства «Status Quo», 2013 р. – менеджер зв’язків з громадськістю КП «Центральний парк культури та відпочинку ім. Горького», 2013-2014 рр. – журналіст прес-служби ФК «Металіст» (в цей же час – прес-секретар ООО «Харків-Арена»), 2014-2016 рр. – головний спеціаліст, а згодом начальник відділу преси та інформації Департаменту масових комунікацій Харківської облдержадміністрації.

Роки навчання в університеті – дійсно не заміниш нічим. Університетське життя не просто дарує нам справжніх друзів, а в майбутньому, як часто буває, і колег, нові захоплення та різноманітну купу знань, відкриттів, цікавих фактів, доленосних зустрічей. Це ще й період, коли людина завдяки багатьом факторам студентського життя і роботі певних викладачів стає вже багатогранною особистістю з власними поглядами, неабиякими амбіціями, творчими ідеями та хай ще не дуже конкретними, але впевненими планами щодо свого подальшого професійного шляху та подальшого життя в цілому.

Своє університетське життя я проводила, чесно кажучи, не тільки в бібліотеках, лекторських аудиторіях, за комп’ютером або книжками. Багато часу я віддавала суспільному життю рідної альма-матер. Культурний центр університету, профспілка студентів, клуб веселих та кмітливих, студентське наукове товариство… При цьому не оминала і редакції газети «Харківський університет».  Все це було в  моєму студентському житті, все це не пройшло даремно, бо кожна справа дала мені своє: більшу впевненість у собі, вміння домовлятися, організаторські здібності, віру в свою справу, вміння заходити потрібне и потрібних, гідну конкурентну боротьбу та багато іншого. Інтерес до самої професії «журналіст» звичайно зростав завдяки щоденній роботі рідної кафедри, а глибину думки, моральні принципи та духовні аспекти виховували викладачі кафедр російської та української літератур.

Першим моїм серйозним кроком у справжнє професійне журналістське життя стала робота в інформаційному агентстві «Status Quo». Після декількох спроб друкуватися в інших виданнях, я все-таки повернулася до цього агентства, в якому пропрацювала майже шість найкращих років свого життя. На той час це агентство мені здавалося просто титаном інформаційної журналістики. Повноцінний ньюзрум, величезна кількість редакторів, чіткий розподіл обов’язків, постійний переговорний процес стосовно щоденних подій, гарячих фактів та свіжих чуток, які негайно треба або підтвердити, або спростувати (принцип достовірності був одним з головних у «Статусі»). Ця атмосфера, постійна динаміка, бажання випередити колег та «відкопати» сенсацію затягує тебе настільки, що навіть в звичайному житті поза роботою твій журналістська допитливість не дає тобі спокійно дихати.

Звичайно, не одразу я зрозуміла всі принципи побудови новин і роботи інформаційника в цілому. Тому починала, зрозуміло, з більш соціальних тем, медицини, освіти, культурних подій. Випробуванням для всіх новачків ставала робота з фармацевтичними компаніями, які дуже важко йшли на контакт. Більш-менш подолавши цей екзамен, я перейшла на пошук ексклюзивних матеріалів. Не обійшлося і без галасу. Відкопавши сенсацію про страшний вірус, який своїм багатим життям живе в одному з водоймищ Харкова, я гордо запустила цей матеріал, посилаючись на конкретне джерело. Звичайно, новина заполонила весь інтернетівський простір. Після чого це моє джерело просто почало відмовлятися від власних слів. Якось ми таки відстояли на 50 відсотків мою правоту, але урок я винесла надовго, що треба всіх і все записувати і завжди мати докази щодо своєї інформації.

Так, час за часом з інформаційника-початківця я виросла до повноцінного професійного журналіста, який займався вже політикою, темами міськради, інвестиціями, лізингами, будівництвом, проблемами різних організацій та багато іншим. Крім того, робота в агентстві давала все більше нових можливостей та нового досвіду. Так, всією командою ми неодноразово на базі агентства проводили передвиборчі марафони, майстерню практичної журналістики, безліч круглих столів, дискусійних клубів та конференцій у прес-центрі агентства. Також я спробувала себе у ролі радіоведучої на нашій радіостанції «Радіо Слобожанщини». Розробка тем, пошук гостей та прямі ефіри зробили з мене більш впевненого оратора. Цей золотий час у «Status Quo» я і мої колеги у минулому досі згадуємо з приємною ностальгією.

Після отриманого багажу журналістських умінь я спробувала себе у якості працівника прес-служб. Почала з парку ім. Горького. Після величезної реконструкції, у Харкові відкрилося майже зовсім нове місце – Центральний парк розваг. Звичайно, це місце вимагало «розкрутки» і залучення клієнтів. І саме в цей час я отримала змогу не тільки займатися журналістською роботою (розробка сайту, його контент, прес-релізи та ін.), але й просуванням послуг (частки піару не оминути). Ми розробляли різноманітні масові івенти, екскурсійні програми, послуги щодо святкування у парку Днів народжень, весіль тощо.

Але згодом збулася моя мрія, я потрапила на роботу в прес-службу свого улюбленого футбольного клубу «Металіст». Тут треба було проявити всі свої творчі та організаторські здібності, а ще — пройти процес затвердження серед чисельного чоловічого колективу. В цілому професійний футбольний сленг підхоплюєш швидко, тому під час спілкування з тренерами або менеджментом клубу вже не відчував певних мовних дисонансів. В моє журналістське піклування потрапила вся дитяча футбольна академія, молодіжна команда клубу, а також менеджери, керівництво, агрономи, рекламний відділ. Крім того, безумовно цікаво було працювати з ветеранами – легендами клубу, за участю яких були організовані ретро-матчі проти московського «Торпедо» та інших команд. Ще одним випробуванням, яке я пройшла, стали передматчеві промови на всю аудиторію вболівальників, що прийшли подивитися матч. Вже тут я відточувала в собі впевненість, вміння зацікавити власною інформацією публіку та надихнути аудиторію. Дуже корисною також стала для мене робота над проектом «Харків-Арена» (багатофункціональний комплекс, який будували до Євробаскету-2016). Розробка інформаційних приводів та промо-акцій, прес-тури на місце будівництва, фахові коментарі для ЗМІ та робота з першими особами, що інспектували місце будівництва.. Чимало досвіду я отримала від цих процесів, що стало мені у пригоді в подальшій роботі.

Зараз я працюю у прес-службі голови обласної державної адміністрації, зокрема, очолюю відділ преси та інформації. Це надзвичайно відповідальна робота, яка потребує правильної організації всіх процесів в колективі. Кожен день – на вирії подій. Чисельні зустрічі з іноземними делегаціями, робочі поїздки або прес-тури до районів області, прес-конференції з керівниками структурних підрозділів обладміністрації, селекторні наради, міжнародні форуми та безліч щоденних дій та подій, які треба спланувати, якісно організувати та оперативно висвітлити. При цьому встигаєш ще активно взаємодіяти з харківськими ЗМІ з приводу коментарів чиновників, зйомок, майбутніх сюжетів, тому не втрачаєш контакту з журналістами, багато з яких тобі давно вже стали добрими приятелями. Ця робота також надає можливість спілкування з колегами із прес-служб з інших областей України, з якими ти можеш поділитися власним досвідом або навпаки підхопити правильну думку або ідею у роботі з представниками влади. Зокрема, такі зустрічі найчастіше відбуваються в стінах Адміністрації Президента в рамках робочих відряджень або на сумісних тренінгах чи семінарах. Зараз безліч планів, думок, ідей стосовно майбутнього. Вважаю, що куди не заведе життя, журналістський досвід буде мені у користі та дасть змогу зробити ще багато кроків уперед.

Юлія Тарасова

11844029_1088587401171336_1372098647_n

11844168_1088587421171334_237427620_n11844285_1088587411171335_423561763_n11854067_1088587407838002_497623699_n11872769_1088587397838003_2057798710_n11880822_1088587404504669_1764936322_n





Друк цієї статті Друк цієї статті