Якось на мене налетіла знайома першокурсниця. Дикий вогонь в очах, задишка, з рук усе валиться – запізнюється на пару.
– Ну, як враження?
– Кілька місяців. Голова обертом.
– Щось уже пробували писати?
– Пробували, багато пробували. Але без особливого успіху. Ніяк не второпаю, як навчитися мислити і писати, як журналіст?
– Треба читати якісну літературу, – автоматично згадую фразу, яку говорили нам чи не на кожній парі. – Дивитися фільми, вистави, читати газети врешті-решт. З усього цього можна взяти багато корисного для професійного розвитку.
– А щось конкретніше можеш порадити? Тільки не з теорії. Її у нас досить.
У голові вихром пронеслися списки літератури за чотири роки навчання та останні досягнення маскульту. І все цікаве і корисне. Але коли я вирішила озвучити свої думки, впала в ступор: говорити про все – нема часу, виокремити щось одне – неможливо.
– Я подумаю, увечері скину якийсь списочок, – відповіла я. – Ти не спізнюєшся?
Увесь день я згадувала улюблені книги, фільми, обдумувала їх користь для майбутнього журналіста, але скласти один список мені так і не вдалося. Чесно кажучи, я читаю багато – і за рекомендаціями в навчальному процесі, і з власної ініціативи. Одні книги перевернули мою свідомість, інші – пройшли повз, у тому числі ті, які вважаються класикою… Але радити щось іншим? А якщо я пропущу щось важливе або порекомендую зайве?
Я вирішила звернутися до старших колег – викладачів кафедри журналістики – з проханням допомогти порадити першокурсникам книги і фільми, які допоможуть у професійному становленні та сприятимуть загальному розвитку особистості.
Отже, шановні першокурсники, ловіть поради!
Доктор наук із соціальних комунікацій, доцент Максим Анатолійович БАЛАКЛИЦЬКИЙ:
– От як на схоже запитання відповідав мій американський знайомий журналіст:
1.The Bible.
2.The Associated Press Stylebook.
Books for fun and inspiration
The Good Times by Russell Baker, Newspaper Man by Warren Phillips, All The President’s Men by Carl Bernstein and Bob Woodward.
Movies for fun and inspiration
The Paper, Absence of Malice, All the President’s Men, The Year of Living Dangerously, Broadcast News.
Сюди я хотів би додати фільм «Таємне життя Уолтера Мітті».
Кандидат наук із соціальних комунікацій, старший викладач Юлія Миколаївна БЛАЖЕЄВСЬКА:
– Раджу почитати романи Е. М. Ремарка. Він пише лаконічно, без зайвих слів. Мені хотілося б, щоб наші студенти писали саме так, адже багатослівність мало цінується в журналістиці.
Що стосується кіно, то я нещодавно переглянула фільм «Стрінгер» (2014, США). Сучасний, цікавий. Картина демонструє прагнення працівника ЗМІ бути першим у висвітленні події, про журналіста, який заради сенсації готовий на все. Та чи варто заради новини ризикувати своїм здоров’ям, а іноді й життям?
Кандидат філологічних наук, доцент Тетяна Володимирівна КАЗАКОВА:
– Раджу студентам читати мемуари та дивитися фільми про журналістів. Наприклад, цікавою є книга О. І. Чепалова «Театральне безсоння в літню ніч» (щойно вийшла в Харкові). Перегляньте обов’язково фільми «Соліст» (США; 2009; режисер Джо Рейт, сюжет засновано на реальній історії життя віолончеліста Натаніеля Айроса і журналіста Стіва Лопеса) та «Репетиція оркестру» (1978, Італія, Німеччина (ФРН), Ф. Фелліні).
Корисними будуть підручники та наукова література із соціології, культурології, загальної історії та антропології: «Соціологія» С. Фролова, «ХХ лекцій з історії світової культури» М. Петрухинцева, «Публіка в історії культури. Феномен публіки в ракурсі психології мас» М. Хрєнова, «Історія цивілізації» Ю. Яковця, «Вісім смертних гріхів цивілізаційного людства» К. Лоренца.
З художньої літератури раджу прочитати алегоричний роман У. Голдінга «Повелитель мух» і подивитися його екранізацію 1990 року.
Викладач Неоніла Борисівна КАЛАШНИК:
– З літератури хотіла б порадити книжку «Американський герой» Ларрі Бейнхарта, у якій показано, як засоби масової комунікації формують картину світу.
З фільмів раджу подивитися «Хвіст виляє собакою» з Дастіном Хоффманом і Робертом Де Ніро – за мотивами книги «Американський герой» та «Перемикаючи канали» (старе, але смішне кіно). Не можна не згадати картину «Вся президентська рать» (1976) – класику з усіх боків – і як кінострічка, і як екранізація, і як журналістська історія. Проте, як на мене, сучасному глядачеві вона може видатися нудною – ніякого тобі екшену, з яким асоціюється в журналістів-початківців журналістське розслідування.
Доктор філологічних наук, професор Ігор Леонідович МИХАЙЛИН:
– До підручника «Основи журналістики» я включив додаток «Твори художньої літератури, у яких відображена професійна діяльність журналіста». Я рекомендую всі книжки, зазначені в тому списку. З нових книжок відзначу роман Оксани Забужко «Музей покинутих секретів», у якому важлива сюжетна лінія пов’язана з професійною діяльністю журналіста. Рекомендую також роман-дилогію Віталія Денисова «Вселенские игры» (два романи «Черный передел» і «Расплата»), де в одній із сюжетних ліній висвітлено роль продажної журналістики в сучасному українському суспільстві.
Наукових книжок, які можна залучити до класики, в нас мало. Пропоную перечитати роботи Бориса Потятиника, Володимира Владимирова, Оксани Косюк, Ігоря Лубковича. Є світова класика: Г. М. Маклюен, Серж Московічі, Річард Докінз, Дуглас Рашкофф, Томас Фрідман, Кетрін Хейлз. Раджу читати й рецензії на їхні книжки, статті, дослідження про їхні погляди та концепції.
Для молодої людини важливе все: якась другорядна з погляду рейтингових опитувань книжка може справити на неї глибинне враження якоюсь несподіваною ідеєю чи описаним епізодом. Я за своє життя прочитав купу книжок, які на сьогодні скидаються на макулатуру. І от я думаю: чи марним було те читання? І відповідаю: ні. Є таке висловлювання Марка Твена, відомого парадоксальним мисленням: «Я переконався, – сказав він, – що в житті треба було прочитати всього лише двадцять книжок» – «А як же Ви в цьому переконалися?» – запитали його. – «Прочитавши дві тисячі непотрібних книжок», – відповів він.
Зараз існують різні рейтинги найкращих книжок. Їх варто прочитати, щоб пересвідчитися в потужності нашої літератури. Моя порада – читайте українську літературу. Останнім часом мені не зустрічалося в ній прохідних творів.
Журналістові потрібно знати й філософську класику. Особливо ХХ століття. Не мислю журналіста, який не прочитав би книжки «Повстання мас» Хосе Ортеги-і-Гасета, «Бунтар» Альбера Камю, «Людина для самої себе» Еріха Фрома. Та хіба все перелічиш?
Не уявляю журналіста, який би не прочитав усього Шекспіра (а не тільки «Гамлета»), хоча б три романи Л. Толстого і п’ять Ф. Достоєвського, «Педагогічну поему» А. Макаренка, який би не прочитав усього Т. Шевченка, В. Підмогильного, не знайомий з драматургією Г. Ібсена, А. Чехова, Лесі Українки, Миколи Куліша.
Тож моя порада: не чекайте зустрічі з класичною книжкою, читайте все, що потрапляє вам під руку з професійної тематики. Самі виносьте оцінки. Якась книжка переверне вас. І не обов’язково це буде та, що входить у світові рейтинги.
Кандидат філологічних наук, доцент Наталя Володимирівна НЕЧАЄВА:
– Без теоретичної бази нікуди, тому пропоную невеликий список наукової літератури: «Кібервійни XXI століття. Про що змовчав Едвард Сноуден» В. Овчинського та О. Ларіної, «Психологічна культура журналіста» В. Кузіна та «Медіакультура: теорія, історія, практика» Н. Кирилової.
Що стосується фільмів, то для натхнення та відпочинку пропоную переглянути «Острів» (з П. Мамоновим), «Той самий Мюнхгаузен», «День радіо».
Кандидат філологічних наук, старший викладач Ольга Олексіївна ПОЛУМИСНА:
– Для особистісного розвитку хочу порадити такі книги: «Поліанна» Елінор Портер, «Потоп» Генріка Сенкевич, «Доктор Живаго» Бориса Пастернака, «Тихий Дон» Михайла Шолохова, «Сад Гетсиманський». Івана Багряного. Із фільмів корисно подивитися: «Доля людини» (1959, СРСР, Сергій Бондарчук), «Король говорить» (2010, Великобританія, США, Австралія, Том Хупер), «Летять журавлі» (1957, СРСР, Михайло Калатозов), «Москва сльозам не вірить» (1979, СРСР, Володимир Меньшов), «Хатіко: найвірніший друг» (2008, США, Великобританія, Лассе Халльстрем), «Шоколад» (2000, США, Великобританія, Лассе Халльстрем).
Старший викладач Володимир Костянтинович ФОМЕНКО:
– Я зазвичай раджу студентам прочитати книгу Майкла Вілларда «Піарщик». Це спогади та роздуми про професії журналіста інформаційного агентства та фахівця з паблік рилейшнз відомого американського спеціаліста, який у 90-х роках переїхав до України, де створив піар-компанію «Віллард груп». Особливо корисними є рекомендації Вілларда щодо етичних аспектів названих професій.
Щодо фільмів, порадив би студентам передивитись фільм «Тіні забутих предків». Цей фільм несе національний дух українців.
Доктор наук із соціальних комунікацій, професор Любов Марківна ХАВКІНА:
– Знаю, що колеги порадили багато цікавого й серйозного стосовно власне журналістської діяльності, тож додам трошки не зовсім серйозних порад – і лише щодо відображення рекламної діяльності і професії. Із книг не можу не загадати і не порадити роман Віктора Пелевіна «Generation ‘‘П’’». У ньому демонструється наче «зсередини» алгоритм рекламної і PR-діяльності крізь призму психології людини, яка в непростий час починає працювати в цій галузі. Не скажу, що цей роман для мене є улюбленим, але він подекуди дійсно допомагає відчути й уявити механізми, за допомогою яких реклама маніпулює людьми, усвідомити параметри впливу на аудиторію.
Я загалом вважаю, що творчий складник рекламної діяльності найкраще можна відчути через начебто суто розважальні кінофільми, на прикладі конкретних героїв і поворотів сюжету. Тож пораджу саме в цьому напрямку. З фільмів пропоную переглянути класичні почасти фантастичні мелодрами (2000, США, режисер Ненсі Майєрс) та «Кейт і Лео» (2001, США, режисер Джеймс Менголд).
У першому фільмі – «Чого хочуть жінки» – детально, але ненав’язливо показується процес створення реклами – від рекламної концепції, власне ідеї, філософії до конкретного ролика і слогану. Тут красиво й переконливо демонструється необхідність і цінність створення реклами з глибоким розумінням потреб аудиторії – і при тому реклами не лише ефективної, а й соціально відповідальної.
Друга стрічка – «Кейт і Лео» – корисна для майбутнього професіонала-рекламника з тієї точки зору, що в ній процес створення реклами показаний через розуміння побутової філософії споживача та логіки використання рекламного продукту. А ще фільм – зокрема його «рекламотворчий» фрагмент – варто подивитися з ракурсу дотримання балансу ефективності та соціальної відповідальності й етичності рекламної продукції, бо тут порушено питання рекламного маніпулювання, межі креативності й обману.
Отже, шановні першокурсники, ви ознайомилися з порадами викладачів.
Кожна з вищезгаданих книг і кінострічок, безперечно, варта уваги. Але в жодному разі не можна зупинятися на цьому списку. Ці твори – перше, що спало на думку нашим викладачам під час опитування. Насправді ж список безкінечний.
Тому читайте книги, дивіться фільми, розширюйте кругозір, шліфуйте стиль! І тоді все у вас у журналістиці вийде!
Людмила Грубнік, студентка 5 курсу.