Що ви знаєте про український кінематограф? Ставлю таке питання своїм друзям.
– Олександр Довженко і Сергій Параджанов, – майже в один голос відповідають.
І Олександр Довженко, і Сергій Параджанов – це справді легендарні постаті в історії вітчизняного кіно. Але зараз 2015-й рік, і хотілося б бути свідками розвитку сучасного українського кінематографу, коли кінозали переповнені не заради якогось американського блокбастеру чи комедії, а заради справжнього українського кіно.
Тому спробую зробити невеличкий огляд того, чим може зараз хвалитися вітчизняне кіно, а за що червоніти. Також зроблю невеличкий анонс, чого чекати від наших режисерів у 2016-му році.
Хочеться почати з найбільшого мого розчарування – українського містичного трилеру «Тіні незабутих предків», знятого Любомиром Левицьким. Фільм вийшов у прокат у 2013-му році. Серед плюсів – якісна комп’ютерна графіка, драйвовий саундтрек, самоіронія. Щодо мінусів, то тут списочок буде трошки довшим – стандартні кліше, поверхневі жарти, невпевнена акторська гра, американізація українських традицій, стандартний голлівудський трилер. В Інтернеті пишуть, що цей фільм зібрав багато глядачів. Звичайно багато, тому що українці сподівалися побачити якісну стрічку, а натомість отримали американський трилер з українською історією. В принципі, пройшло вже два роки, фільм забувся. У нашій пам’яті десь й існує ця стрічка, але тільки завдяки своїй назві, хоча вона не має нічого спільного з легендарною стрічкою, яку зняв Сергій Параджанов.
На противагу першому варіантові, хочу згадати про фільм Олеся Саніна «Поводир», який вийшов на українські екрани в 2015-му році. Про нього писали багато критиків – як хороше, так і погане. Але це той фільм, який справді торкається найпотаємніших частиночок людської душі. На мій погляд, сюжет можна розділити на три лінії: страшна правда про те, як у 1932 році більшовики вирішили знищити кобзарське мистецтво; комуніст, котрий зберіг рештки ідеалів, таємно передає з Харкова до Москви документ за підписом Сталіна; і нарешті третя лінія – звичайно, лінія кохання, він – хамовитий чекіст, вона – аристократка, він любить її, вона кохає іншого. Як результат – кобзарські епізоди зроблені найкраще. В них відчувається трагізм, нещастя, і в той же момент сила духу.
Серед новинок українського кіно варто перерахувати такі фільми, як «Брати: остання сповідь», «Толока», «Окупація», «Максим Оса», «Солодка Даруся».
Фільм «Брати: остання сповідь» Вікторії Трофіменко вийшов у вересні 2015-го року. Це її дебютна стрічка. Фільм належить до тих, які не переглядаєш, а проживаєш, які ще довго тримають тебе в полоні роздумів, пошуків відповідей.
Войтко і Станіслав усе життя змагаються один з одним. Це продовжується і в похилому віці, вони намагаються пережити один одного, попри рак та хворе серце. До їхнього маленького містечка в Карпатах приїздить письменниця. Вона дізнається історію любові та ненависті Войтка і Станіслава, які протягом усього життя ділили матір, іграшки, жінку та сина. Вони не розмовляють понад 40 років та бажають смерті один одному. Головною темою є сповідь, що у християнстві означає зізнання у своїх гріхах та примирення з Богом. Робота над стрічкою тривала п`ять років. Приємно вражає робота художника, оператора, музика, навіть гра акторів-дебютантів.
Фільм не з легких, позитиву, якого ми прагнемо в усьому шукати, тут немає. Але це дійсно українське кіно.
Стрічка Михайла Іллєнка «Толока» – український історичний фільм. Це вільна екранізація вірша Т. Шевченка “У тієї Катерини хата на помості…” На екрані не лише відтворено фабули твору Т. Шевченка, а й запропоновано сучасний погляд на рядки романтичної балади. «Цей вірш у Кобзаря один із найкоротших – шістдесят сім рядків. Його можна було б записати на долоні, як шпаргалку, але рядкам поета на долоні буде тісно», – говорить автор фільму Михайло Іллєнко, – «Лінії життя» просяться за межі сторінки, порушують кордони свого часу… Потужні силові лінії продовжують слова поета і тягнуться до нас – у наше минуле, сьогодення і далі у майбутнє».
Фільм «Максим Оса» – український історичний детектив Олексія Мамедова, знятий за мотивами вітчизняного коміксу Ігоря Баранька “Максим Оса: Людина з того світу”. Це перша в історії українського кінематографу екранізація коміксу. Стрічка вийде у 2016-му році. Над сценарієм працювала українська письменниця Ірен Роздобудько. Якось оцінювати фільм ще досить рано, але хочеться сподіватися на якісну кінострічку.
Стрічка «Солодка Даруся» Олександра Денисенка планується також на 2016-й рік. Фільм знятий за мотивами однойменного роману Марії Матіос. Після прочитання роману мені дуже цікаво, як же підійшов до сюжету режисер, оскільки трошки важкувато уявити екранізацію роману. Протягом читання всієї книги мене мучило одне питання: чому ж головну героїню Дарусю називають Солодкою? Дочитала її до кінця тільки з метою дізнатися відповідь. Я в жодному разі не критикую роман, він написаний в дусі розповіді про трагічне життя жінки, роман наче навалює на тебе той увесь трагізм. Але враховуючи те, який образ головної героїні створила Марія Матіос, зіграти таку роль жінки з покаліченою душею буде дуже складно. Режисер взявся за досить важке завдання: візуально передати всі ті емоції, які вирують на сторінках роману. Але трейлер до фільму досить сильний, тому з нетерпінням чекаю виходу стрічки.
Такий перелік фільмів дуже тішить, він свідчить про початок відродження українського кінематографу. Найголовніше для відродження вітчизняного кіно – робити його якісним. Поневіряння та страждання українського кіномистецтва закінчилось. Початок кіносплеску, який сьогодні спостерігається – дає нам надію, що ми стоїмо біля витоків його відродження.
О. БОБРИК