- Кафедра журналістики - http://www.kafedrajourn.org.ua -

Ігор Михайлин. Відгук на автореферат дисертації Повар Марини Григорівни «Творчість Івана Виргана в українському літературному контексті 30–60-х років ХХ століття» на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01 — українська література (Харків, 2015, 20 с.)

Відгук на автореферат дисертації Повар Марини Григорівни «Творчість Івана Виргана в українському літературному контексті 30-60-х років ХХ століття» на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю  10.01.01 — українська література (Харків, 2015, 20 с.)

Особа Івана Виргана засвідчувала високий художній рівень української літератури в Харкові. Власне, засвідчувала те, що Харків зберігає за собою роль інтелектуальної столиці України, бо Іван Вирган був явищем аж ніяк не місцевим, не регіональним, як прийнято говорити сьогодні. Він був і залишився нашим верховіттям. Попри доволі пристойну кількість рецензій і статей у пресі, справжнього літературознавчого розгляду його творчість ніколи не мала. Актуальність теми кандидатського дослідження М. Г. Повар зумовлена тим, що це перша в нашій науці праця про творчість одного з корифеїв (без малого — заспівувачів) у колі харківських поетів і письменників.

Уже доводилося говорити про те, що непогано було б, якби кандидатські дисертації можна було б виконувати в жанрі літературного портрета. Але наші настанови передбачають наявність ще й якогось предмета дослідження, маючи на увазі, що сама творчість автора може бути лише об?єктом. Звідси численні перевитрати в дослідженнях, які ставлять собі за мету первісну обробку матеріалу, його введення в коло літературознавчої рецепції. Тоді починається болісний пошук предмета (чи предметів) дослідження. Зіткнулася з цим і наша авторка. У заголовок роботи вона винесла контекст, а в завдання — і принципи використання філософських категорій, і своєрідність природи конфлікту, і образну систему та домінантні символи. Погодьтесь, що це взагалі не категорії літературного процесу, а саме його висвітлення передбачає робота про контекст.

У роботі не те щоб контекст не поданий. Йому навіть відведений окремий параграф 1. 2, але цей контекст мерехтливий, несамодостатній, покликаний створити тло для творчої особи І. Виргана, тло, передусім, соціальне, а не літературне. Тут розглянута рецепція його творчості в критиці. Але коли проглянемо текст автореферату, то не зустрінемо в ньому ключових імен, які б репрезентували естетичну програму епохи і у зіставленні з якими вияскравлювалася б творча особистість поета.

Наведу приклад, авторка говорить про дуже цікаву особливість Івана Виргана: його цікавила проблема людини і світу (тут ще не бачимо знахідки, це загальне місце, але от далі стверджується:) його героям властивий «постійний пошук компромісу» (с. 9). Це вже відкриття. І контекст (лише контекст) дасть справжні виміри новаторства І. Виргана. Естетика епохи говорила про інше: про те, що компроміси згубні, на них ніколи не можна погоджуватися, третього шляху не існує, світ двополюсний, той, хто ухиляється від бійки, — той дезертир, зрадник. А Іван Вирган наважився протистояти цьому ідеологічному тискові й запевняти читачів у тому, що природний розвиток несумісний з війною людини проти людини, людина повинна шукати компромісу, щоб уникнути конфліктів й зберегти найвищу цінність — людське життя. Що нам дає контекст? Візьмімо П. Тичину. Він бере героя третього шляху, який завершив життя зі словами: «Світ ловив мене, але не спіймав». Він пише про Сковороду «симфонію». І що ж ми читаємо в ній? Як Сковорода стає революціонером, запалюється ідеєю помсти за народ і т. д. Такі пояснення мав би давати аналіз контексту.

А що в роботі виконано віртуозно, так це аналіз поетичного світу Івана Виргана. У ньому актуалізується сільське світобачення як український національний первень, домінують образи народнопоетичної символіки, які тяжіють до рослинного світу, виразні предметні картини піднімаються до типовості й узагальнення, герой підсвічується світлом автобіографізму, тексти насичуються метафорами, порівняннями, пестливо-здрібнілими словами. І т. д. Нарешті, дисертація просто читається з інтересом, розгортається як цілісний науковий твір, який має логічний сюжет.

До якого аспекту ще хотілося б привернути увагу? До певної всезагальності формулювань. Наприклад, «у доробку І. Виргана час і простір сплетені і єдину тканину тексту» (с. 13). Але ж чи трапляється коли-небудь інакше? Хіба можна назвати твір, у якому час і простір існують нарізно? Або інше твердження, про те, що в поезії І. Виргана переважають внутрішні конфлікти (с. 9). Якщо це лірика, а сьогодні епічна поезія хоча й існує, але, швидше, як маргінальне явище в літературі. В усіх же типах творчості, жанрах, пов?язаних з лірикою, переважатимуть саме внутрішні конфлікти, бо предмет лірики — внутрішня людина (за В. Г. Бєлінським). Тож чи варто шукати особливості творчості там, де їх немає, — у загальних, природних речах і явищах?

Ці міркування не спростовують у цілому успішної, глибокої й талановитої роботи. Дисертація відповідає всім вимогам п. 13 і 14 «Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.03 2007 року № 423 із змінами, внесеними згідно з постановами Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2009 року № 1197, від 12 вересня 2011 року № 955, які висуваються до кандидатських дисертацій, а її автор Повар Марина Григорівна заслуговує на присудження їй наукового ступеня кандидата філологічних наук із спеціальності 10.01.01 — українська література.

 

15 березня 2015 р.

 

І. Л. Михайлин,

доктор філологічних наук, професор

кафедри журналістики Харківського

   національного університету імені В. Н. Каразіна.